Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
У 1920—30-ті рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 165. -G 122–123; Спр. 606. — С. 7-зв; Спр. 37. — С. 226–229.
ВАСИЛЬЄВ Борис Іванович
(1882—?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Харків. Закінчив Харківську чоловічу гімназію, Олексіївське військове училище (1911). Вийшов до 124-го піхотного Воронізького полку (Харків, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1917 р. один з ініціаторів українізації 124-го піхотного Воронізького полку. У 1918 р. — помічник командира 40-го пішого Ізюмського, а потім — 42-го пішого Валкського полків Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 04.03.1919 р. — командир куреня Галицького ім. Оскілка полку Дієвої армії УНР. З 30.04.1919 р. до 07.05.1919 р. — в. о. начальника 17-ї дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 07.05.1919 р. до 23.08.1919 р. — командир Галицького полку (згодом — 1-го Галицького ім. С. Петлюри) Дієвої армії УНР. У травні 1920 р. — помічник командира 6-ї запасної бригади Армії УНР. Під час оборони Бердичева у 20-х числах червня 1920 р. був важко поранений в голову шабельними ударами. З 11.09.1920 р. — помічник коменданта штабу Армії УНР. У 1921 р. — помічник командира 2-ї запасної бригади Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55; Ф. 3172- Оп. 1. — Спр. 101. — С. 9-12. Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 137, 142; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 59.
ВАСИЛЬЄВ Сергій Федорович
(20.01.1871–1923) — полковник Армії УНР.
Закінчив реальне училище, військово-училищний курс Московського піхотного юнкерського училища (1890), вийшов підпоручиком до 36-го піхотного Орловського полку (Кременчук), у складі якого брав участь у Російсько-японській та Першій світовій війнах.
Наприкінці 1917 р. — підполковник, командир 1-го куреня 4-го Сердюцького ім. І. Богуна полку військ Центральної Ради. З лютого 1918 р. — помічник командира 2-го Запорізького куреня (згодом — полку) з нестройової частини Окремої Запорізької бригади військ Центральної Ради. У 1919 р. — начальник постачання 1-ї Республіканської та 7-ї Запорізької дивізій Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований поляками у Луцьку. У 1920 р. — начальник постачання 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Дієвої армії УНР.
Помер та похований на еміграції у Польщі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1696. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 10; Спр. 6. — С. 213-зв. — 214; Петрів В. Житомирська юнацька школа//Аітопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 10. — С. 13–14; Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 1. — С. 503.
ВАСИЛЬЄВ Василь Васильович
(?—09.11.1930) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
У листопаді—грудні 1918 р. служив в Офіцерській добровольчій дружині житомирського губернського комісара Андро, яка боролася з військами УНР. 14.12.1918 р. у складі інших Офіцерських дружин був інтернований українською владою. У січні 1919 р. поступив на службу до Дієвої армії УНР та був призначений начальником штабу Залізнично-Технічного корпусу отамана Беня. 29.05.1919 р. був усунутий з цієї посади.
Через Польщу виїхав до Північно-Західної добровольчої армії генерала Юденіча, де служив у 53-му піхотному Волинському полку.
Жив на еміграції у Франції. Похований у м. Бійанкурі під Парижем.
Список капитанов армейской пехоты 1911. — СПб. — 1911. — С. 622; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 1. — С. 22; Авраменко Н. Причинки до споминів бл. п. сот. Івана Андруха//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 3. — С. 9; Сушко Р. Знак часу//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1929. — Ч. 1. — С. 18–19.
ВАСИЛЬЄВ (Васильєв-Чечель) Петро Гаврилович
(25.06.1870—?) — начальник військових шкіл Дієвої армії УНР.
Закінчив 4-й Московський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище (1892), вийшов прапорщиком до 15-го стрілецького полку (Одеса), у складі якого брав участь у поході на Далекий Схід у 1905 р. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 2-м розрядом. З 06.12.1910 р. — полковник. Напередодні війни викладав в Одеському військовому училищі. У 1914 р. — командир 195-го піхотного Оровайського полку. З 04.03.1915 р. — комендант штаб-квартири 11-ї армії. З 19.08.1915 р. — командир 52-го піхотного Віленського полку. З початку 1917 р. — начальник Одеського військового училища, генерал-майор. Був нагороджений Георгіївською зброєю (за бій 26, 27 та 29.08.1914 р.).
Васильєв Петро, фото весни 1918 року (з фондів ЦДАВОУ)
З осені 1917 р. — начальник 78-ї (українізованої) пішої дивізії. Під час наступу австро-угорських військ у лютому 1918 р. під Камянцем-Подільським випадково потрапив у полон та відправлений до табору військовополонених українців у Фрайштадті, де тоді почала формуватися 1-ша козацько-стрілецька (Сірожупанна) дивізія. Згодом виїхав до Києва. З 01.10.1918 р. до 18.11.1918 р — начальник 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії Ураїнської Держави, згодом — начальник Полтавської пішої юнацької школи. З березня 1919 р. — начальник Спільної юнацької школи у Камянці-Подільському (згодом — у Луцьку), що формувалася з решток Чугуївської, Полтавської, 2-ї Київської піших юнацьких, Київської гарматної та Інструкторської шкіл. 16.05.1919 р. разом зі складом школи потрапив у Луцьку до польського полону.
У вересні 1919 р. повернувся з полону, але одразу перейшов до Збройних Сил Півдня Росії. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. —
