💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Читаємо онлайн Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
УНР. Наприкінці квітня 1919 р. захворів на тиф, був залишений у рівненській лікарні після відходу з міста українських військ. Потрапив до більшовицького полону, вивезений ЧК до Житомира й там розстріляний.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 14; Петрів В. Житомирська юнацька школа//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. З, 17; Винник І. Бої Житомирської пішої юнацької школи//За Державність — Варшава. — 1939. — Ч. 9. — С. 166


ВОЙНА (Войнов) Володимир Ілларіонович

(21.01.1868-?) — полковник Армії УНР.

Походив із родини генерала російської армії, дворянина Полтавської губернії. Народився в Житомирі. Закінчив 2-й кадетський корпус, 2-ге військове Костянтинівське училище (1887), служив у 33-й артилерійській бригаді. З 1889 р. — у 2-й резервовій артилерійській бригаді. З 1890 р. — у 37-й артилерійській бригаді. З 1891 р. — у 3-й Гренадерській артилерійській бригаді. З 1896 р. — завідувач господарства 3-го Гренадерського артилерійського парку. З 1902 р. служив у 3-й резервовій артилерійській бригаді. З 19.04.1908 р. — підполковник, командир 2-ї батареї 5-ї стрілецької артилерійської бригади. З 17.03.1916 р. — полковник. З 16.11.1916 р. — начальник муштрового відділу управління начальника артилерійського постачання штабу Західного фронту. З 25.07.1917 р. — командир 1-го дивізіону 81-ї артилерійської бригади.

З 12.03.1918 р. — помічник начальника 3-го відділу Головного артилерійського управління Військового міністерства Центральної Ради. З 18.06.1918 р. — в. о. начальника артилерійського відділу при коменданті Бахмутського повіту. З 06.07.1918 р. — начальник 3-го відділу головного артилерійського управління Військового міністерства Української Держави. З 22.10.1918 р. і до кінця 1919 р. — начальник частини артилерійського постачання головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. 16.11.1919 р. був звільнений з посади та інтерновний польською владою. З 17.05.1920 р. перебував у резерві старшин артилерійського управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 25, 47–52.


ВОЙНАРОВСЬКИЙ

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Станом на 16.08.1919 р. — командир 2-го пішого Звенигородського полку 12-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.


ВОЛГАЄВ Григорій Миколайович

(18.08.1872-21.03.1919) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1895), вийшов підпоручиком до 14-го піхотного Олонецького полку. З 1897 р. — молодший ад'ютант штабу 19-ї піхотної дивізії. З 1906 р. — командир роти у 73-му піхотному Кримському полку. Згодом — командир батальйону 30-го Сибірського стрілецького полку (Красноярськ). У 1914 р. — підполковник, завідувач господарства 50-го піхотного запасного батальйону (згодом — полку). З 1916 р. — полковник, командир 97-го обозного батальйону.

У 1918 р. жив приватно у Летичеві. У другій половині листопада 1918 р. був призначений летичівським повітовим військовим начальником. Залишався на цій посаді з приходом до влади Директорії. Розстріляний більшовиками.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 15; Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — С. 1316.


ВОЛИНЕЦЬ Ананій Гаврилович

(1894—14.05.1941) — український військовий діяч.

Народився в с. Карбівці Гайсинського повіту Подільської губернії. Закінчив 2-класне Гайсинське реальне училище (1908), Верхньодніпровське сільськогосподарське училище (1916). У 1917 р. був призначений Центральною Радою повітовим комісаром та начальником міліції Гайсинського повіту. У жовтні 1918 р. організував у Гайсині курінь Національної гвардії, який підтримав протигетьманське повстання. З 25.01.1919 р. — командир 61-го пішого дієвого Гайсинського полку ім. С. Петлюри Дієвої армії УНР, сформованого на основі Гайсинського куреня Національної гвардії. У ніч із 22 на 23 квітня 1919 р. з частиною полку залишив Дієву армію УНР і попрямував на Гайсинщину, де партизанив проти червоних військ. Влітку— восени 1919 р. — командир 13-го Гайсинського пішого полку 5-ї Київської дивізії Дієвої армії УНР. У жовтні 1919 р. з частиною полку знов повернувся до Гайсинського повіту для продовження партизанських дій. З 18.05.1920 р. на чолі свого партизанського загону (т. зв. «Гайсинсько-Брацлавської бригади») діяв спільно з Армією УНР, яка перебувала у Першому Зимовому поході. 06.06.1920 р. бригада мала бути перетворена на 7-му Запорізьку дивізію Армії УНР, однак через недостатню чисельність (240 вояків) залишилася окремим партизанським загоном. Влітку — восени 1920 р. з наказу командування Армії УНР вів партизанську війну силами свого загону в тилах червоних. У жовтні 1920 р. приєднався до Армії УНР, вливши свій загін до складу 3-ї Залізної дивізії.

З 1921 р. жив на еміграції у Рівному.

Волинець Ананій, фото 20-х років (Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 7/8)

Після окупації Волині радянськими військами у 1939 р., був заарештований органами НКВС. Страчений у Вінниці.

ЦДАВОУ. — Ф. 4544 — фонд 61-го Гайсинського полку ім. С. Петлюри. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр 1. — С. 19, 20; Ф. 1078. — Оп.5. — Спр. 1 — С. 2–4; Крат М. Вапнярська операція//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 66-80; Середа М Отаман Волинець//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 7–8. — С. 21–25, Бульба-Боровець Т. Армія без держави. — Львів — 1993


ВОЛКОБІЙ Петро Михайлович

(26.06.1859-15.10.1918) — генеральний значковий Армії Української Держави.

Походив із селян. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1881), вийшов підпрапорщиком до 130-го піхотного Херсонського полку (Київ). У складі 21-го Східно-Сибірського стрілецького полку брав участь у Російсько-японській війні (дістав контузію). Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. З 21.11.1906 р. — полковник. З 03.10.1907 р — командир Башкадикларського резервного батальйону (Телав). З 20.04.1910 р. — командир 147-го піхотного Самарського полку (Оранієнбаум). З 19.07.1914 р. — генерал-майор, начальник 1-ї Фінляндської стрілецької бригади. З 24.09.1914 р. — начальник 3-ї Фінляндської стрілецької дивізії. З 13.11.1915 р. — генерал-лейтенант. З 22.04.1917 р. — начальник 44-го армійського корпусу.

Волкобій Петро, фото 1907 року (Державнії галузевий архів Служби безпеки України)

З 17.04.1918 р. — начальник Харківського корпусу (згодом — 7-го) Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. Помер від хвороби (важкої

Відгуки про книгу Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: