Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ВАСИЛЬЧЕНКО Гнат Михайлович
(30.01.1872–1920?) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Закінчив Ізюмське реальне училище, Московське піхотне юнкерське училище (1895), вийшов підпоручиком до 11-ї гарматної бригади (Дубно). Згодом служив у 32-й гарматній бригаді (Рівне). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу (1906), служив на штабових посадах у Кавказькій військовій окрузі. Учасник Першої світової війни. З 15.06.1915 р. — полковник. З 08.08.1916 р. — командир 8-го Кавказького стрілецького полку. З 20.06.1917 р. — начальник штабу 5-ї Туркестанської стрілецької дивізії.
З листопада 1917 р. — генерал-майор, виборний командувач V Кавказького корпусу (українізованого) на Кавказькому фронті. У березні 1918 р. на чолі корпусу через Новоросійськ і Севастополь дістався до України (кадри корпусу були розміщені у Катеринославі). 17.04.1918 р. був призначений командувачем Катеринославського (згодом — 8-го) корпусу Армії УНР, згодом - Армії Української Держави, що був організований з V Кавказького.
Після початку протигетьманського повстання оголосив про приєднання корпусу до Добровольчої армії. На чолі кадрів корпусу (трохи більше 1 тисячі людей, переважно офіцерів) 27.11.1918 р. — 02.01.1919 р. здійснив т. зв. Катеринославський похід на Крим для з'єднання з Добровольчою армією. У складі Збройних Сил Півдня Росії командував збірним полком 34-ї піхотної дивізії та бригадою 4-ї Кримської дивізії, яка восени 1919 р. вела бойові дії проти Дієвої армії УНР.
На початку лютого 1920 р. звільнився з посади за хворобою. Подальша доля невідома.
Васильченко Гнат, фото 1918 року (ГАРФ)
ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 14. — С. 190; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 44-зв. — 45; Д-в М. Як звязковий старшина у Денікінців//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 10. — С 8—10; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Слащов-Крымский Я. А. Белый Крым 1920 г. — Москва. — 1990. — С. 50, 55; А. Д. Екатеринославский поход//Первопоходник. — Лос-Анджелес. — № 9. — С. 39–40; Гуреев В. Екатеринославский поход//Часовой. — Париж. — 1968. - № 405. — С. 14–15. - № 406. — С. 13–15; № 407. — С. 14.
ВАСЬКЕВИЧ Всеволод Юрійович
(07.05.1880-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Більов Ізяславського повіту Волинської губернії. Закінчив 4-класну Волинську духовну семінарію, 2-ге Костянтинівське військове училище. У складі 4-го Східно-Сибірського (згодом — Сибірського) стрілецького полку брав участь у Російсько-японській та Першій світовій війнах. З 01.02.1917 р. — командир батальйону 62-го Сибірського стрілецького полку. З 26.08.1917 р. — помічник командира 63-го Сибірського стрілецького полку. З листопада 1917 р. — т. в. о. командира 4-го Сибірського стрілецького полку. Під час Першої світової війни дістав 5 поранень, був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня. Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 09.03.1918 р. — діловод господарського відділу Військово-юридичної управи українського Військового міністерства Центральної Ради. З 22.07.1918 р. — начальник господарчого відділу цієї ж управи. З 01.04.1919 р. — помічник начальника загального відділу цієї ж управи, з 01.06.1919 р. перебував поза штатом. 07.06.1920 р. знов подав клопотання про зарахування на українську службу з побажанням викладати у Камянецькій спільній юнацькій школі. Станом на 06.07.1920 р. — начальник секретарського відділу Головного військово-судового управління Військового міністерства УНР.
Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 238. — С 4–7; Спр. 37. — С 426.
ВАЩЕНКО-ЗАХАРЧЕНКО Олександр Петрович
(20.12.1891 — після 1937) — підполковник Армії УНР.
Народився у Костянтинограді. Походив з дворян Полтавської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1912), вийшов підпоручиком до 9-ї артилерійської бригади (Полтава), у складі якої брав участь у Першій світовій війні. З 03.02.1917 р. — капітан. З 07.03.1917 р. — командир 3-ї батареї 9-ї артилерійської бригади. Під час війни був двічі важко поранений, нагороджений усіма орденами до Святого Влодимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (15.01.1917 р, за бій 15.05.1915 р.). Останнє звання у російській армії — капітан.
У листопаді 1917 р. 9-ту артилерійську бригаду було українізовано. У липні 1918 р. перейменовано на 11-ту легку гарматну бригаду Армії Українського Держави. З 18.06.1918 р. — ад'ютант бригади (01.03.1919 р. бригада була перейменована на 1-й запасний гарматний полк) Дієвої армії УНР. 21.05.1919 р. потрапив до польського полону.
15.061919 р. перебував у таборі Ланцут, де записався до Північно-Західної добровольчої армії генерала Юденіча; воював проти більшовиків під Петроградом (був поранений у ногу). Після поразки армії Юденіча потрапив в Естонію.
09.071920 р. повернувся в Ланцут, де знов вступив до української армії. З 12.08.1920 р. — начальник адміністративно-персональної частини гарматної управи Військового міністерства УНР.
У листопаді 1923 р. повернувся в Україну, жив у Полтаві. 07.05.1931 р. був засуджений на 5 років виправно-трудових робіт у справі «Весна» (т. зв. змова колишніх офіцерів). Після відбуття терміну повернувся додому, однак 05.08.1937 р. був знов заарештований і 30.11.1937 р. засуджений на 10 років виправно-трудових робіт за ст. 58. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 104–105; ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093-фп. — Т. 2609, архівно-слідча справа Ваіценка-Захарченка О. П.
ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Яків Васильович
(20.03.1874-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Новгороді-Сіверському. Закінчив Віленське піхотне юнкерське училище (1899), вийшов підпоручиком до 120-го піхотного Серпухівського полку, незабаром перевівся до 121-го піхотного Пензенського полку (Харків), у складі якого брав участь у Російсько-японській війні (був контужений). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1912). Брав участь у Першій світовій війні, обіймав посаду старшого ад'ютанта та начальника штабу 9-ї піхотної дивізії. Був нагороджений Георгіївською зброєю (09.03.1915). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 23.05.1918 р. — на українській службі:
