Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
У березні 1919 р. був мобілізований до РСЧА. Влітку 1919 р. перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії. З 19.08.1919 р. рахувався у резерві офіцерів Збройних Сил Півдня Росії.
У 20-х рр. жив на еміграції у Парижі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 48-зв. — 49; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 634; Военный Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004.
ВЕРБИЦЬКИЙ Михайло
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР. У російській армії — молодший офіцер. У 1917 р. — один із активних українських військових діячів на Херсонщині. Влітку — восени 1918 р. — командир куреня 16-го пішого кадрового Єлисаветградського полку (Єлисаветград)
Армії Української Держави, створеного з офіцерів та добровольців-селян навколишніх сіл. Один із організаторів протигетьманського повстання на Херсонщині — у ніч з 22 на 23 листопада 1918 р. здійснив силами свого куреня переворот у Єлисаветграді. Згодом — командир 16-го пішого Єлисаветградського полку військ Директорії, в. о. начальника 6-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. Навесні 1919 р. перебував у розпорядженні штабу Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. У травні— липні 1919 р. — командувач піхоти 2-ї дивізії «Запорізької Січі» Дієвої армії УНР. 3 кінця серпня 1919 р. — командир 14-го пішого полку Низових Запорожців 5-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному.
За неперевіреними даними був розстріляний ЧК у 1920 р. або 1921 р.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 90. — С. 2-зв. — 3; Михайлик М. Українське село в часи національної революції//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1934. — Ч. 1. — С. 14. — Ч. 2. — С. 5–8; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 25.
ВЕРГЕЛЕС Борис Єгорович
(2.09.1887-193?) — підполковник Армії УНР.
Походив зі Зміївського повіту Харківської губернії. Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. У 1920–1921 рр. — командир 49-го куреня та старшина штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Помер на еміграції у Польщі.
ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 2.
ВЕРГЕЛЕС Микола Мартинович
(21.10.1864—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Закінчив Харківську чоловічу гімназію, Єлисаветградське кавалерійське училище (1886), Офіцерську кавалерійську школу, служив у 25-му драгунському Казанському полку (Житомир), у складі якою брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений орденом Святою Георгія IV ступеня (23.05.1916 р, за бій 03.07.1915 р). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З кінця листопада 1918 р. і до кінця березня 1919 р. — командир Лубенського кінного полку Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
Марущенко-Богдановський А. Лист до редакції//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 7. — С. 84–87; Список подполковников 1913. — СПб. — 1913. — С. 1216.
ВЕРГУН Михайло Тимофійович
(23.05.1888-?) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Народився в м. Ахтирка. На українській військовій службі з 18.11.1918 р. У 1919 р. — старшина постачання Запорізької групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку. У 1920 р. — начальник постачання 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР, згодом — начальник постачання 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. У вересні 1921 р. не зміг подати Головній реєстраційній комісії документи, які б підтвердили йою офіцерське звання, через що був визнаний військовим урядовцем, що присвоїв собі звання сотника, і усунутий з посади.
За даними документів верифікаційної комісії Армії УНР утік з казною постачання 2-ї Волинської дивізії до Радянської Росії. Після повернення на батьківщину працював у Київському відділенні внешторгу, з листопада 1921 р. — безробітний. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 557. — С. 109, 202; Спр. 653. — С. 97–98; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 9; Самутин П. Командний склад VI-ої Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С. 72; ДАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 7. — С. 98.
ВЕРЖБИЦЬКИЙ Павло Андрійович
(?—?) — полковник Армії УНР.
Народився в Житомирі, поляк за походженням. Станом на 01.01.1910 р. — капітан 12-го стрілецького полку (Жмеринка), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (24.01.1917 р., за бій 26.02.1915 р.). У 1917 р. — підполковник, викладач Житомирської школи прапорщиків.
У 1918 р. служив у складі 16-го пішого Бережського полку Армії Української Держави. Був підвищений Військовою Офіцією до звання полковника. З 03.01.1919 р. — в. о. начальника штабу, а з 06.01.19 р. — начальник штабу Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 11.01.1919 р. — помічник начальника штабу цього району. З середини січня 1919 р. — інспектор класів Житомирської юнацької школи. З 02.06.1919 р. — начальник Житомирської юнацької школи. На початку грудня 1919 р. на нараді викладачів та юнаків школи виступив за розпуск школи. Був заарештований старшинами першого випуску школи, ледве уник розстрілу. На початку квітня 1920 р. з'явився до розпорядження Військового міністерства УНР та звернувся з клопотанням про призначення на відповідну посаду. Отримав призначення на посаду командира Учбового куреня 4-ї запасної бригади Армії уНРу Камянці-Подільському. Однак, 09.04.1920 р. С. Петлюра наказав відмовити П. Вержбицькому в будь-якій посаді в Армії УНР, звинувачуючи його в допущенні заколоту отаманів Волоха, Божка і Данченка в Любарі у грудні 1919 р. 16.04.1920 р. здав посаду командира
