Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(24.09.1884-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у Санкт-Петербурзі. Закінчив військове училище (1907), вийшов підпоручиком до 34-ї артилерійської бригади (Катеринослав), у складі якої брав участь у Першій світовій війні. Закінчив Військову академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1918). Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1918–1919 рр. служив на штабових посадах в РСЧА.

З 04.10.1920 р. — в Армії УНР: начальник відділу управління навчання військ Генерального штабу.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 37.

(12.08.1890-12.10.1975) — полковник Армії УНР (генерал-поручик в еміграції).

Народився в с. Заливна Олександрівського повіту Катеринославської губернії. У 1912 р. закінчив Олексіївське військове училище (Москва), вийшов підпоручиком до 11-го піхотного Псковського полку (Тула). Брав участь у Першій світовій віні. У 1914 р. у боях під Лодзем був поранений та потрапив до німецького полону.

У січні 1918 р. вступив до сформованої з полонених вояків-українців 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії. Командував куренем 4-го Українського (Синього) полку (до 26.04.1918 р). З кінця січня 1919 р. — помічник командира 1-го Синього полку відновленого у складі Дієвої армії УНР. З березня 1919 р — командир цього полку (згодом — 7-й Синій полк 3-ї Залізної дивізії). 15.08.1919 р. був важко поранений у бою проти більшовиків під с. Піщанка. Учасник Першого Зимового походу. З 18.04.1920 р. — командир 3-го кінного полку Армії УНР. 01.07.1920 р. був поранений під час кінної атаки на чолі свого полку в бою. Після одужання — начальник канцелярії Військової місії УНР у Варшаві.

У 20—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. З березня 1945 р. був приділений до штабу Української Національної армії П. Шандрука, з частинами якої відійшов до Німеччини.

Вишнівський Олександр, фото 1920 року (За Державність — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

З 1949 р. жив у Детройті (США), де помер та похований.

Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 68–101; Вишнівський О. Трагедія 3-і дивізії Дієвої армії УНР. — Мюнхен-Дітройт. — 1963; Вишнівський О. Пігмеї духом і мораллю. — США. — 1965; Вишнівський О. Повстанський рух і отаманія. — Дітройт. — 1973; Дяченко П. Чорні Запорожці, рукопис. — С. 85; Генерал Олександр Вишнівський//Вісті Комбатанта. — 1970. — Ч. 5. — С. 22; Некролог//Українське Козацтво. — 1976. — Ч. 2–3(36–37). — С. 66–67; Shandruk Р. Arms of valor. — 1959; Омелянович-Павленко M. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 67, 250, 271, 289, 400, 420, 424.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — полковник (?).

Навесні 1919 р — головний індентант Південно-Східної групи Дієвої армії УНР.

Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісті Комбатанта. — 1970. — Ч. 3–4. — С. 70.

(1875—?) — підполковник Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

Родом із Києва. З 25.09.1919 р. та станом на 29.04.1920 р. — Камянець-Подільський повітовий військовий начальник. У листопаді 1920 р. залишився в Україні. На початку 1921 р. повернувся до Києва, був безробітним Станом на 1928 р. жив у Камянці-Подільському. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 418; ДАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 8. — С. 60.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан лейб-гвардії 3-ї артилерійської бригади (Варшава). Останнє звання у російській армії — полковник.

З 07.09.1918 р. — командир 9-го легкого гарматного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 13.02.1919 р. до травня 1919 р. — начальник комунікаційного відділу Південно-Західного району Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 7.

(6.12.1890-?) — підполковник Армії УНР.

Народився в с. Тухрія Чигиринського повіту Київської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1918 р. вступив до 8-ю гарматного полку 3-ї гарматної бригади Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З грудня 1918 р. — командир 1-ї батареї цього полку. На цій посаді особливо відзначився 26 березня 1919 р. у бою під Коростенем, а також при захопленні та знищенні під ст. Бородянка ворожого панцерного потягу. З травня 1919 р. служив у складі 1-ї гарматної бригади 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З грудня 1919 р. — командир збірної батареї Збірної Київської дивізії. На цій посаді брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920–1921 рр. — старшина 2-ї гарматної бригади Армії УНР. Лицар Залізного Хреста. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 37; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 22. — С. 12.

(26.12.1882—16.03.1949) — військовий старшина Армії Української Держави.

Народився в станиці Боргустанській П'ятигорського відділу Терської області. Походив із лічних дворян. Закінчив Костянтинівське артилерійське училище (1907), вийшов підпоручиком до 15-ї кінно-гірської батареї. У 1914 р. закінчив один курс Миколаївської академії Генерального штабу, був штаб-офіцером для доручень штабу 35-го армійського корпусу. З 30.06.1917 р. — в. о. начальника штабу 35-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 11.04.1918 р. — начальник штабу 2-ї Української (Синьожупанної) дивізії Армії УНР. 11.05.1918 р., після розформування дивізії, прибув у розпорядження Військового міністерства Української Держави. З 20.07.1918 р. — 1-й штаб-старшина оперативного відділу Генерального штабу Української Держави.

У жовтні 1918 р.