Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер
Російська революція 1917 року, Жовтневий більшовицький переворот, був в очах сучасників останньою з великих революцій західного Просвітництва, певною мірою їхнім апогеєм. Вона не тільки обіцяла свободу, рівність і братерство, але як комуністично-соціалістична революція прагнула надати загального характеру цим буржуазним цінностям шляхом усунення експлуатації людини людиною і ліквідації класового суспільства. Буржуазну добу з її фатальними циклічними економічними кризами, з її класовим суспільством, визискуванням нижніх верств і війнами слід рішуче подолати. Ленінська революція, отже, так само формулювала утопічні обіцянки, а саме комуністичну рівність усіх у суспільстві, в якому нема класів і власності. Росія завдяки більшовицькій революції стає частиною Совєтського Союзу, держава, економіка, культура та наука переходять у руки робітників і селян (насправді все це належало державі, отже цілком вписувалося в російську державну традицію, бракувало хіба царя), в основі поступу людської раси має лежати план, і в комуністичному суспільстві народжується «нова людина», що остаточно скинула з себе тягар егоїзму й користолюбства. Цей найбільший в історії експеримент на живих людських істотах луснув, як обруч на діжці. В пеклі злочинної модернізації Сталіна і табірної системи ГУЛАГу пішли з життя мільйони безневинних жертв.
На відміну від утопії «прагнення до щастя» американської революції, що ґрунтувалася на «checks and balances» («системі стримувань і противаг») демократичної правової держави, совєтсько-російська обіцянка щастя мала тоталітарний характер. Усю владу тримали у своїх руках держава, партія, і, нарешті, одна особа. За часів наступника Леніна, Сталіна, відновлення царського деспотизму було завершене, а сам він через масовий терор набув небаченого розмаху державного варварства. Більшовики, які виступали у процесі революційного подолання традиційного деспотизму царя і просування світової революції від імені пригноблених усіх країн, лише підняли деспотизм на нові висоти жорстокості, людиноненависництва і масових вбивств, одначе так і не створили обіцяне царство свободи і безкласове суспільство.
Попри ці діаметральні протилежності між Росією і США в історії цих двох держав далися взнаки й значні подібності, принаймні дивовижні паралелі. США і Росія — Совєтський Союз — були неєвропейськими континентальними державами, і їхня міць із часом набула глобальних вимірів. Хоча обидві держави мали глибоке європейське коріння, проте сягали далеко за межі європейської системи держав. Обидві були засновані на великих революціях, а в основі їхньої державної легітимності лежали утопічні революційні обіцянки поступу й свободи. Обидві держави під час Другої світової війни та боротьби проти претензій Гітлера на світове панування перетворилися на гегемоніальні держави європейського й світового масштабу. Обидві країни донині найвиразніше впливають на перебіг світової політики, зокрема, щодо європейських держав. І та, й інша держава успадкували європейську державну систему, хай із холодної війни Сполучені Штати і вийшли єдиним спадкоємцем.
Занепад класичної європейської державної системи під час Другої світової війни і започаткована внаслідок цього відмова Європи від себе самої через деколоніалізацію супроводжувалися реорганізацією Європи та світу, яка базувалася на цілком інших, певного мірою транс'європейських масштабах держав і державної влади, які втілювали тільки Сполучені Штати і Совєтський Союз: континентальні держави, наддержави, ядерні та космічні держави з глобальними претензіями на гегемонію і порядок. Цей новий глобальний масштаб державної влади виявився, втім, не тільки просто кількісним розширенням європейської державної влади, а радше новою відміною державної влади, бо ці наддержави стали водночас гарантами безпеки й порядку повсюдно і, залежно від вашої точки зору, також гарантами глобального гноблення.
Безпека в класичній системі держав ґрунтувалася головним чином на коаліціях і озброєнні. Тим не менше, саме з цього механізму виникла далі та вищеозначена дилема безпеки, яка зусилля однієї держави задля гарантування власної безпеки перетворює водночас на загрозу для безпеки її сусідів та суперників, так що врешті безпека не те, що не посилюється, а навіть зменшується, а напруженість зростає, аж до загрози війни. Крайнє загострення і глобалізацію пережила ця дилема безпеки під час холодної війни між США і Совєтським Союзом, коли вона призвела до багаторазового термоядерного перегину, який з насильницько-політичної точки зору став цілком безглуздим і який випадало розуміти не в насильницько-політичних, а в насильницько-теологічних категоріях.
Паралельно з дедалі стрімкішим і дедалі абсурднішим розкручуванням пружини ядерних озброєнь росте бажання спільними зусиллями вирішити дилему безпеки. На місце безпеки через самодопомогу має прийти безпека через домовленість, через співпрацю, взаємозобов'язання і контроль. З цього розуміння виросла глобальна система роззброєння, обмеження і контролю над озброєннями, яка суттєво знижує ризик військового конфлікту, майже виключає непередбачувані війни і в цілому зміцнює міжнародну безпеку й стабільність. Ця система контролю за роззброєнням і озброєнням охоплює водночас різноманітні інтереси великих і малих держав, ядерні і неядерні держави та різні регіони. Системна анархія й пильнування власної безпеки з боку окремих держав поступилися місцем системі «колективної безпеки», що ґрунтується на договірних гарантіях, прозорості, перевірці і контролі. Не в останню чергу ця колективна система безпеки обмежує військові витрати і дає змогу використовувати ресурси з більшою користю для суспільства.
Досі ми визначили чотири ключові чинники, які ґрунтовно захитали і наразили на небезпеку класичну європейську систему держав та її баланс сил: демократія, індустріалізація, націоналізм і деколонізація. Перші дві зміни щонайперше поєдналися під час Першої світової війни, спричинивши вибух досі небаченої катастрофи, яка мимоволі призвела до духовно-ідеологічних і політичних наслідків. Перша світова війна була зі свого боку часом народження європейського тоталітаризму, а також ідеї «тотальної війни», тобто цілковитого розгнуздування [Enthegung] і розширення війни. Певна річ, тоталітарне мислення існувало ще до 1914 року, але як політична система панування тоталітаризму, як масовий рух, найтісніше пов'язаний з «зародковою катастрофою XX століття» (Джордж Кеннан), — Першою світовою війною.
У світлі Першої світової претензіям Німеччини на гегемонію в Європі успішно підрізали крила, хоча переможці не зробили необхідних висновків із поразки Німеччини. Більшовицька Росія після 1918 року вийшла з європейської системи — безумовно,
