Проти червоних окупантів (частина 2) - Яків Гальчевський-Войнарівський
Сміло й з галасом кидаються червоні сотні з півночі шляхом до лісничівки. Всі на конях. Кулемети отамана Хмари строчать по большевиках, які пробують втиснутися в ліс. Тоді підполк. Коноплянко, Ковбасюк, Погиба, Кохан почали раптом шалений вогонь до червоних з віддалі 50 кроків. Із-за дороги, з лісу, періщить по червоних підхорунжий Лихо з 10 козаками та з 1 люїсом, Полк кінноти з південного боку сміло влітає на шлях, видко, з наміром помогти своїм біля лісничівки Отаман Хмара косить цілу большевицьку колону з кулеметів та крісів. Ми з резервою займаємо становища і з боку бємо в купу червоних, які галасують, командують, кленуть і вертяться на місці. Підтягаю два свої люїси з резерви. Сам лягаю до одного люїса і пускаю кілька кружків. Цільний вогонь робить своє, і червоні з поворотом починають втікати туди, звідкіля приїхали. Ранені й забиті червоні ще густіше встелили шлях. Отаман Хмара переслідує червоних на коротку віддаль і обертається до бою з червоними біля лісничівки. Я раптом почув стріли в долині, біля криниці, де стояли наші коні. Затарахкотів наш кулемет. Кидаюся гущавником на стріли. Хутко я побачив спішених большевиків душ 50–60, які хотіли атакувати наші коні. Ми ручними гранатами розпорошуємо червоних. Вони втікають, сідають на коней, та кількох падає. Бачу цілу сотню червоних: вона спішилась з коней і була близько наших коноводів, а тепер втікає на північ навколо лісу.
Бій кипить далі. Мої козаки держаться міцно: ручними гранатами відбили два піші наступи, з великими втратами для атакуючих. Отаман Хмара корчами, зі своїми козаками, підсунувся до правого крила моїх козаків. Спішені червоні заатакували моє ліве крило обходом від лісничівки. Я в пору зявився на лівім крилі, бо побачив відбігаючих своїх козаків, які, перестрашені, загинали крило. Задержую їх і втягаю до своєї резерви. Тихенько, але хутко протискаємось корчами в загрожений бік. Я побачив червоних і крикнув: „гранати, сальва!". Після вибуху біжимо вперед і стріляємо большевикам, з крісів і револьверів, в спину з віддалі 2—3-х кроків. Гонимо большевиків на край лісу, де стоїть червоних добіса. Вмент залягаємо та з люїсів сиплемо в компактну масу: то був резервовий полк.
Час летить хутко. Сонце вже показує надвечір. Нерви й воля червоних біля лісничівки не витримали, і вони почали відїздити до резервового полку. Отаман Хмара підняв своїх козаків і почав гнатися за большевиками. За його прикладом пішли інші мої старшини. При виході з лісу цілий мій відділ почав бити немилосердно в скупчений натовп червоної кінноти. Під вогнем 12 люїсів два полки не витримали і з втратами зникли за горбом.
На місці бою знову було чимало забитих коней. Ранених большевиків майже не було, бо їх виносили санітарі з місця бою. Із забитих коней були забрані сідла. Наказую козакам деякі свої гірші сідла виміняти на кращі совітські. Разом за ці два бої здобуто на забитих і ранених конях 62 сідел, біля забитих людей 32 кріси, 2 револьвери, 1 люїс. Середньо треба брати, що большевики тоді зі складу 1-ої кінної дивізії втратили за цілий день ранених 46, забитих 55. Наші втрати — 1 козак з відділу отамана Хмари легко ранений кулею в праве плече.
Було трохи дивно дивитися, що така сила кінських трупів валяється на шляху. Ми перемогли. Большевики були досить сміливі, дуже галасливі, кричали, щось командували, мало робили, тільки зі східним спокоєм зносили втрати. Ми знали одне: треба нищити ворога тихо і спокійно. Після 2-ої дивізії я починаю давати лекцію за лекцією 1-ій дивізії „козацтва".
Зїзд всіх відділів біля, „Млинка" не відбувся. Лісовому після поразки треба було набрати спокою. Байда знав від мого курієра, що зїзд повстанчих загонів не відбудеться. Хмару я маю перед очима. Лиховського на днях я бачитиму, а до Марчука й Левченка висилаю курієрів.
Виїздимо з місця бою: отаман Хмара через пашківську волость у район Староконстянтинова, я зі штабом Групи прямую в літинський повіт. Дня 2 серпня були ми зі штабом в густім лісі напроти села Літинецький Майдан, недалеко Монастирка. Так як 20 травня був несподіваний напад червоної дивізії, так і тепер: о год. 13-ій стріляють мої вартові в трьох місцях одночасно й біжать до нас. Бачу, що це не жарти — схоплююсь і кричу:,До зброї". А червоні кавалеристи 20 кроків від нас — над ровом, який ділить гущавину від рідкого лісу. Стріляємо, стоячи: 7 із них падає. Дві сотні кінноти ми пішо, стріляючи, проганяємо від себе.
Раптом чуємо крик: „Ура! ура!" — в густій грабині, де стоять наші козаки. Я кричу до своїх: „Вертайтесь! За гранати! Люїси на рів!" Поки червоні продерлись через гущавник, впало на них з 20 гранат, затарахкотіли люїси. Це їх заломило. Даю знак до атаки і першим вискакую на рів, а за мною кількох козаків. Раптом — з кущів вибігає світський старшина, а з ним 5–6 червоноармійців. Я в кубанській шапці, червоних штанях. Совітський командир, з крісом, до штурму", підносить руку, немов би хотів сказати: „гальо!" Я палю до нього з віддалі 2-х кроків просто в лоб, аж кістка з черепа відлупилась. І мої козаки стріляють до червоноармійців, що тимчасом зникають у кущах. Я за ними вспів жбурнути ручною гранатою.
Атака большевиків заломилася, і вони почали втікати. Ми пустилися за ними в погоню. Пробігаємо біля наших коней, з яких більша, частина вже відв’язана. Значить, червоні зробили помилку: замість, щоби цілою силою вдарити на нас, стали відв’язувати наші коні. Їх командир узяв мене за большевика, що його і згубило. Потім ми перейшли до контратаки — червоні здеморалізувалися, погубились в густім лісі. Тепер втікають, а ми їх переслідуємо. „Викурюємо" на поляну за гущавником. Вони біжать до того ліску, звідки я тоді 20 травня кинувся був пробиватись через большевиків до 200–300 душ. Хутко кладемо люїси на рів — залягають добрі стрільці лягають добрі стрільці і переслідують большевиків ще кроків 300–400 вогнем. Під Дяківцями бачу льорнетою повно підвід. Кажу кулеметчикам і їх почастувати. Після кількох серій підводи пішли врозтіч.
По документах забитих стверджую,
