Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Христич Яким, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)

У 1917 р. став співзасновником Українського морського клубу у Севастополі, був делегатом І та II Всеукраїнських військових з'їздів. Під час жовтневого перевороту у Петрограді сформував у Севастополі Морський курінь, на чолі якого 24.11.1917 р. прибув до Києва у розпорядження Центральної Ради. У 1918 р. — державний інспектор продовольчих та земельних справ, комісар Центральної Ради у Криму. У 1919 р. — комісар Могилів-Подільського повіту. У 1920 р. був приділений до Військово-Морської управи Військового міністерства УНР.

З липня 1921 р. жив у Коломиї, редагував часопис «Воля Покуття».

З 1944 р. — на еміграції у Німеччині, з 1950 р. — у Канаді, з 1962 р. — у США. Помер та похований у Чикаго.

Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1971. — Ч. 5. — С. 94–95. Христич Я. Українська революція в Чорноморській військовій флоті // Військово-історичний альманах. — Київ. — 2003. — Ч. 7. — С. 147–160.

(1896-10.09.1967) — сотник Армії УНР (підполковник в еміграції).

Цапко Іван, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

У 1914 р. добровольцем пішов на фронт, служив у Кубанському Козачому війську. За бойові заслуги дістав звання хорунжого.

У 1917 р. організував на Кавказькому фронті кінну сотню (згодом — курінь) ім. І. Сірка, яка тривалий час була єдиною підтримкою міської влади у м. Батумі. Навесні 1918 р. на чолі сотні прибув в Україну. Восени 1918 р. — осавул Слобідського Коша Українського Козацтва. У грудні 1918 р. — січні 1919 р. був командиром Старобільського партизанського кінного загону, з яким незабаром перейшов до Добровольчої армії.

Воював з більшовиками у складі кубанських козачих частин. У березні 1920 р., після того, як Кубанська армія на Північному Кавказі здалася більшовикам, разом з полковником І. Омеляновичем-Павленком через Батум, Севастополь та Румунію дістався до Дієвої армії УНР.

З червня 1920 р. служив в Окремій кінній дивізії Армії УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Польщі.

З 1950 р. — у США, був активним українським громадським діячем. Урядом УНР в екзилі був підвищений до звання підполковника.

Цапко Іван, фото поч. 60-х (?) років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

Українське Козацтво. — 1978 — Ч. 7–8(52–53). — С. 1; Цапко І. Перша українська військова місія в Криму (травень 1920)//Вісті Комбатанта. — 1963. — Ч. 3. — С. 19–26; Цапко І. Кінний бій під Сидоровим//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 204–209; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1967. - № 5/6. — С. 93.

(?—22.09.1919) — кол/іандир полісу Дієвої армії УНР.

Походив з селян Васильківського повіту Київської губернії. Закінчив військове училище. Під час Першої світової війни служив у 62-му піхотному Суздальському полку. Був нагороджений Георгіївською зброєю (11.10.1917). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан (за бойові заслуги).

З 29.11.1917 р — командир 14-го Українського полку 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради. У 1918 р. — командир 1-го куреня Окремого Чорноморського Коша (з кінця 1918 р. — 1-го Чорноморського полку) Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — командир 1-го Чорноморського полку (з червня 1919 — 8-й Чорноморський полк 3-ї дивізії) військ Директорії, згодом — Дієвої армії УНР. 18.08.1919 р. у бою з червоними був важко поранений у живіт. Помер від рани у житомирському госпіталі.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 2711; Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запоріжського корпусу//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 4. — С. 71–87; Смовський К. Окремий Чорноморський Кіш//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С 99-118; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч 7. — С. 68–101; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 74; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 279–280; Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С 171, 225, 247; Зубенко І. Наші лицарі й мученики. — Каліш. — 1923. — Ч. 2. — С 16–17; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва, — 2004. — С. 818.

(?—21.01.1920) — командир полку Дієвої армії УНР.

Народився у с. Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.

29.05.1919 р. у складі 30-го кінного Українського полку влився до складу Окремого кінного дивізіону Дієвої армії УНР (з 09.07.1919 р. — 2-й кінний полк ім. М. Залізняка, з середини вересня 1919 р. — 2-й кінний Переяславський полк). Командував 1-ю сотнею 2-го кінного Переяславського полку Дієвої армії УНР. 11.12.1919 р., після переходу частини складу полку до Української Галицької армії, яка перебувала у складі білогвардійських військ, очолив частину полку, яка залишилася в Дієвій армії УНР. 29.01.1920 р. полк було перейменовано на 2-й кінний полк ім. М. Залізняка Дієвої армії УНР. Помер від тифу у с. Богодарівці, похований у м. Хмілевому Єлисаветградського повіту Херсонської губернії.

Марущенко-Богдановський А. Сотник Царенко під ст. Затишне//Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1930 р. — Львів. — 1929 р.; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5 — С. 209–226; 1936. — Ч. 6. — С 193–228; 1937. — Ч. 7. — С. 213–225; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 280, 420, 434.

(26.12.1877-?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Споволовськ Новогрудського повіту Мінської губернії. На військову службу поступив у 1898 р Станом на 01.01.1910 р. — поручик 124-го піхотного Воронізького полку. Брав участь у Першій світовій війні. У 1915 р. — капітан 28-го Сибірського стрілецького полку. Нагороджений Георгіївською зброєю