Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
У 1930-х рр. жив у Кенігсберзі. Подальша доля невідома.
Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; ЦДАГПОУ. — Ф. 263, архівно-слідча справа Кураха М. С — С. 8, 9.
ЧЕБОТАРІВ Микола Юхимович
(11.10.1884-04.02.1972) — полковник Армії УНР.
Народився у Полтаві. За даними реєстраційної картки старшини Армії УНР закінчив Київську гімназію Вальнера. Згодом на еміграції подавав дані про закінчення Лубенської гімназії та перебування з 1905 р. в Українській соціал-демократичній робітничій партії, через що, начебто, у 1905–1908 рр. був змушений емігрувати в США. Насправді, згідно даних з послужного списку з російської армії у 1906–1910 рр. відбував строкову службу в 5-му гренадерському Київському полку (Москва), прапорщик запасу. У 1914 р. був мобілізований та призначений на посаду господарника 136-го запасного піхотного батальйону. З травня 1915 р. — в. о. командира 4-ї запасної авіароти, згодом — завідувач господарства 4-го авіаційного парку. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
Чеботарів Микола, фото 1919 року (Літопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1938. — Ч. 3)
Влітку 1917 р. став членом Українського генерального військового комітету. У листопаді 1917 р. був відряджений до Харкова, де 05.12.1917 р. згідно наказу Українського генерального військового секретаріату обійняв посаду військового комісара Слобожанщини, а за сумісництвом — командира 4-ї запасної бригади та начальника залоги м Харкова Був заарештований більшовиками, особисто допитувався головнокомандувачем більшовицьких військ В. Антоновим-Овсієнком Був звільнений та приїхав до Києва, де з іншими українськими вояками (Волохом, Гомзиним тощо) почав організацію Гайдамацького Коша Слобідської України, який згодом очолив С Петлюра. У квітні 1918 р. повернувся до Харкова, де мешкав приватно. У 1919 р. — отаман Коша Охорони державного майна, начальник контррозвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР. У червні—серпні 1919 р. — комендант тилу Дієвої армії УНР. З серпня 1919 р. — начальник політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ УНР. Станом на 26.09.1919 р. — без посади, приділений до штабу Дієвої армії УНР. У жовтні 1919 р. — квітні 1920 р. — директор Департаменту політичної інформації МВС УНР. З 30.10.1920 р. — начальник залоги Кам'янця- Подільського. З 01.05.1920 р. до 01.08.1928 р. — начальник Охорони Головного Отамана С. Петлюри.
Чеботарів Микола, фото пон. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. З 1939 р. — у Кенігсберзі. У 1946 р. перебував у таборі для переміщених осіб в Оберсдорфі. Згодом оселився в Ульмі, де й помер.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С 28;Оп. 2. — Спр. 653. — С 95–96; Ф 1076. — Оп 3. — Спр. 6. — С 34; Євггимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1938 — Ч. 3. — С 7; Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003. — С 10.
ЧЕРНЕНКО Петро Олександрович
(14.12.1889 — 7.09.1936) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — поручик.
З 13.03.1918 р. — помічник начальника відділу Головного штабу Армії УНР. До 21.03.1919 р. — командир 3-го Залізнично-Технічного полку Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. У 1919–1920 рр. — старшина Військового мінстерства УНР. З 30.09.1920 р. — начальник інспекторського відділу штабу Армії УНР.
Помер у Варшаві, похований на цвинтарі Воля.
ЦДАВОУ — ф 1075 — Оп. 2. — Спр 653 — С. 34–55.
ЧЕРНЕНКО-ЧОРНИЙ (Чернов-Чорний) Порфірій Костянтинович
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З січня 1919 р. — помічник командира 1-го Синього полку з господарчої частини Дієвої армії УНР. У 1920 р. — начальник штабу 1-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101.
ЧЕРНИК Федір
(?—18.11.1918) — сотник Армії Української Держави.
Один із організаторів Галицько-Буковинського куреня, згодом — полку Січових стрільців військ Центральної Ради. Хорунжий Легіону Українських січових стрільців. З 19.01.1918 р. — командир кулеметної сотні 1-го куреня Січових стрільців (з 1.03.1918 р. — 4-го (1-го) полку Січових стрільців). Після розформування полку 30.04.1918 р залишився у Києві. Наприкінці вересня 1918 р., після отримання дозволу геть мана П. Скоропадського на формування Окре мого пішого загону Січових стрільців у Білій Церкві, знову повернувся до січовиків, сформу вав та очолив кулеметну сотню. Загинув під час Протигетьманського повстання у бою під Мо товилівкою. Після вступу військ Директорії до Києва був похований у Маріїнському парку.
Черник Федір, фото 1917 року (Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992)
Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен. — 1974.
ЧЕРНОВ Дмитро Дмитрович
(20.10.1888-?) — підполковник Армії УНР.
Походив зі Смоленської губернії. Закінчив 2-й кадетський копус, Олександрівське військове училище (1908), вийшов підпоручиком до 249-го Майкопського резервного батальйону (Ставрополь), згодом перевівся до 10-го гренадерського Малоросійського полку (Володимир). З січня 1912 р. служив у 2-му гренадерському Ростовському полку (Москва). З початком Першої світової війни командир роти 210-го піхотного Броницького полку. З 31.01.1915 р. — командир батальйону. З 11.12.1916 р. — підполковник. Після розвалу російської армії на початку 1918 р. залишився в Україні.
З 16.10.1918 р. — командир загону Курської кордонної бригади Окремого кордонного корпусу Української Держави. З 14.05.1919 р. — старший ад'ютант штабу 1-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. З 01.07.1919 р. — приділений до штабу Корпусу кордонної охорони УНР. З 17.09.1919 р. — старшина для доручень головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. З 17.03.1920 р. — у резерві старшин 2-ї запасної бригади Армії УНР.
