Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

— Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — командир 1-го куреня 4-го Запорізького ім. І. Богуна полку Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. кілька днів на посаді в. о. командира цього полку. З вересня 1919 р. — командир 22-го Запорізького ім. Івана Богуна полку Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. служив у 3-му курені ім. Наливайка 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 48–53; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 7–8. — С. 34.

ХАРЧЕНКО Пафнутій Петрович

(25.09.1885-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Пісчане Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З 05.05.1920 р. — помічник командира Етапного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Восени 1920 р. — командир 3-го інженерного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 81; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 47.

ХИЛЕЦЬКИЙ Дмитро Дмитрович

(19.09.1870-?) — підполковник Армії УНР.

Народився в Полтавській губернії. Закінчив Полтавську духовну семінарію, Київське військове училище, вийшов до 34-го піхотного Севського полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні, був поранений. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 34-го піхотного Севського поку (Полтава). Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1919 р. — начальник тилових комендатур Дієвої армії УНР. З 04.08.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу (ГУГШ) Дієвої армії УНР. У 1920 р. викладав у Камянецькій спільній юнацькій школі. З листопада 1920 р. — помічник командира 1-ї Запасної бригади Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. У 1923 р. повернувся на батьківщину. Станом на 1926 р. мешкав у Харкові. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Спр. 653. — С. 137. ДАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 11. — С. 3, 378.

ХІЛОБОЧЕНКО Самсон Григорович

(?—?) — учасник українського військового руху 1917 р.

Напередодні Першої світової війни служив у Києві штабс-капітаном 168-го піхотного Миргородського полку. Станом на 1917 р. перебував у тому ж званні штабс-капітана.

З 18.07.1917 р. — командир 2-го куреня 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. З 20.12.1917 р. — начальник 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. З початку січня 1918 р. — начальник штабу збройних сил Центральної Ради на Лівобережній Україні. За часів Гетьманату П. Скоропадського в українській армії не служив. Брав активну участь у протигетьманському повстанні. Станом на 12.12.1918 р. — помічник начальника штабу військ Директорії. З кінця 1918 р. — начальник Головного штабу Дієвої армії УНР. З 26.02.1919 р. до середини березня 1919 р. — командувач Східного фронту Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф. 3265. — Оп. 1. — Д. 1. — С. 10–11; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 85 — С 163.

ХІМЕНКО Гнат

(?—?) — повстанський отаман.

Останнє звання у російській армії — прапорщик.

У вересні 1917 р. — організатор Кінної гайдамацької сотні з вояків 188-го Карського полку російської армії на Кавказькому фронті — ум. Трапезунд. Станом на 18.01.1919 р. — командир Корсунського запасного полку Дієвої армії УНР. Спільно з отаманами Заболотним та Ангелом організував більшовицький заколот 24.01.1919 р. проти Директорії у Корсуні, Черкасах та Золотоноші. 31.01.1919 р. був взятий у полон вояками 1-го Республіканського полку ім. С. Петлюри під ст. Цвітково. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 1. -Спр. 60. — С. 1–3; Биховський А. На Кавказько-Турецькому фронті. — Вінніпег. — 1968. — С. 101.

ХІМЧЕНКО Іван Микитович

(1890—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Ніжин. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. Учасник Першого Зимового походу. Лицар Залізного Хреста. У 1920–1922 рр. — старшина 1-го збірного куреня 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 7.

ХЛОПИЦЬКИЙ Цеслав Селіванович

(31.12.1858—?) — учасник українського військового руху 1917 р.

Поляк за походженням. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1881), служив у 42-му піхотному Якутському полку. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу. Станом на 01.01.1910 р. — підполковник 193-го піхотного резервного Ковельського полку (Брест-Литовський). З 1912 р. служив у 12-му Фінляндському стрілецькому полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 02.01.1915 р. — полковник.

У 1917 р. — начальник 2-ї Київської школи прапорщиків, яка у жовтні була українізована та перетворена на 1-шу Українську юнацьку школу ім. Б. Хмельницького. З початку листопада 1917 р. — начальник Української збірної школи прапорщиків. Подальша доля невідома.

Хлопицький Цеслав, фото 1916 року (з приватної колекції)

Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7—10; Список подполковникам на 1913. — СПб. — 1913. — С. 225.

ХОДНЄВ Микола Миколайович

(18.09.1867-?) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив кадетський корпус, Миколаївське кавалерійське училище (1885). Служив у 7-му уланському Олівіопольському полку (Грубешів). Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1919 р. — помічник командира 1-го запасного кінного полку Дієвої армії УНР та начальник кінних курсів при інспекторі кінноти Дієвої армії УНР (полковнику І. Омеляновичу-Павленку).

ЦДАВОУ. — Ф 1078. — Оп. 3. — Спр. 5. —