💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Читаємо онлайн Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
(12.11.1915. за бій 25.03.1915). Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1918 р — навесні 1919 р. — помічник командира 40-го пішого кадрового Ізюмського полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. У складі Збірної Київської дивізії Дієвої армії УНР брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920 р. — командир запасної бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З 20.10.1920 р. — командир 15-ї стрілецької бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Станом на 01.10.1922 р — командир резервної старшинської сотні 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 4. — Спр. 15. — С 2–3; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. -С. 18;Спр. 923. -С. 41–44; Ф 3172. — Оп. 1. — Сгтр. 99. — С. 17; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С 165–180.


ЦЕНКЕР Михайло Якович

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р — корнет 16-го гусарського Іркутського полку (Рига). Останнє звання у російській армії — ротмістр.

У 1920 р. — командир кінного дивізіону 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З 21.04.1921 р. — начальник кінного відділу Спільної школи підстаришин 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З 25.04.1921 р. — підполковник. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 57–60, 87; Пекарчук І. Правда про 10 і 11 листопада 1920 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 1. — С 8–9.


ЦЕПЛІТ Іван Якович (Цеплітіс Яніс Августович)

(28.02.1881-3.10.1956) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився у Бауському повіті Ліфляндсь кої губернії. Закінчив Віленське піхотне юн керське училище (1906), вийшов підпоручи ком до 2-го гренадерського Ростовського полку (Москва). Закінчив два курси Імператорської Миколаївської військової академії (1914, переве дений до Генштабу у 1916). З 1915 р — поміч ник начальника оперативного відділення штабу Південно-Західного фронту. Останнє звання у російській армії — підполковник.

Цепліт Іван, фото сер. 20-х років (фото надано для публікації Латвійським військовим музеєм)

У грудні 1917 р. був військовим експертом більшовицької делегації на мирних переговорах з німцями у Бресті-Литовському.

05.04.1918 р. перейшов на слркбу в Армію УНР. З червня 1918 р. — старший ад'ютант штабу 1-го Подільського корпусу Армії Української Держави. 27.12.1918 р. був відправлений у розпорядження командувача Холмсько-Галицького фронту військ Директорії. З березня 1919 р. працював в оперативному відділі штабу Дієвої армії УНР. З 05.11.1919 р. — начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. Залишив українську службу лише після того, як посприяв перевезенню на початку грудня 1919 р. хворих на тиф командувача Дієвої, армії УНР В. Тютюнника, начальника штабу армії Є. Мєшковського та А. Мельника до військового шпиталю у Рівному.

Наприкінці грудня 1919 р. повернувся до Латвії. З 09.02.1920 р. — підполковник латвійської армії. З серпня 1920 р. — викладач Військової школи. З 1923 р. — полковник, командир кінного полку. З 1931 р. — викладач на армійських офіцерських курсах. У березні 1935 р. демобілізувався.

У 1944 р. емігрував до Німеччини. Помер та похований у м. Фрейбург.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 52-зв. — 53; Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922. — С. 22; Latvijas armijas augstakie virsmeki. — Riga. — 1998. — S. 133–134; Капустянський M. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 427, 430, 453.


ЦИМБАЛЮК Михайло Пилипович

(08.11.1892-?) — підполковник Армії УНР.

Народився в м. Черкаси. Закінчив 5-ту Одеську гімназію, Житомирську школу прапорщиків (18.12.1915), служив у 145-й піхотній Воронізькій дружині (Київ). Останнє звання у російській армії — поручик.

З листопада 1917 р. — старшина Київського вартового полку військ Центральної Ради. З 10.03.1918 р. — ад'ютант командира 1-го Запорізького полку Армії УНР. З серпня 1918 р. — начальник постачання 1-го Запорізького полку Армії Української Держави, Дієвої армії УНР. З 31.11.1919 р. — помічник інспекторської-господарчої частини штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР.

У грудні 1919 р. потрапив до більшовицького полону, де 18.02.1920 р. ЧК винесла вирок про ув'язнення в концтаборі «до закінчення громадянської війни». Втік з полону. Прибув у розпорядження штабу Армії УНР. З 03.06.1920 р. — старшина 2-го Запорізького кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075 — Оп. 1. — Спр 68 — С 45-46


ЦІВЧИНСЬКИЙ Володимир Миколайович

(15.07.1874-?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Майкоп Лінійного відділу Кубанського Козацького війська. Закінчив класичну гімназію, 3-тє військове Олександрівське училище (1898), служив у 74-му піхотному Ставропольському полку (Камянець-Подільський, згодом — Умань). Брав участь у Російсько-японській війні, під час якої одержав два поранення. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу. З початком Першої світової війни у складі 74-го піхотного Ставропольського полку вирушив на фронт, був поранений та контужений. Служив на посаді начальника команди одужуючих у Черкасах. У подальшому — помічник коменданта штабу 4-ї армії, комендант етапу військової дороги. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1917 р. — один із ініціаторів українізації на Західному фронті. Був організатором та першим командиром 1-го Українського запасного полку у Києві (сформований з частини 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького, згодом — полк ім. Дорошенка). У 1918–1919 рр. — член військово-наукового комітету Головного управління Генерального штабу Української Держави, згодом — Директорії. За Гетьманату П. Скоропадського 4 місяці перебував в ув'язненні. У 1919 р. написав та видав книжку «Яким повинен бути Український старшина», підготував до друку книжку «Яким мусить бути Український Козак». З 27.08.1919 р. — т. в. о. штаб-старшини для доручень військового міністра УНР В. Петріва, приділений до штабу Головного Отамана. Станом на 05.11.1919 р. — на тій самій посаді при військовому міністрі

Відгуки про книгу Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: