Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Помер та похований у м. Перті.

Енциклопедія Української Діяспори. — Київ — Нью-Йорк — Чікаго — Мельборн. — 1995. — Т. 4 (Австралія— Азія — Африка). — С. 228; Некролог//Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1966. — Ч. 123.

ФРОЛОВ Михайло Федорович

(13.11.1897-11.07.1930) — полковник Армії УНР.

Донський козак. Народився у Новочеркаську. Закінчив Новочеркаську гімназію, Новочеркаське козаче училище.

У 1918–1919 рр. служив у Донській армії Збройних Сил Півдня Росії. Влітку — восени 1919 р. у складі 42-го Донського козачого полку брав участь у боях з червоними та українськими військами в Україні. На початку 1920 р. з групою білих військ на чолі з генералом П. Брєдовим вийшов з-під Одеси до Польщі.

Фролов Михайло, фото поч. 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

У квітні 1920 р. з частиною 42-го Донського козачого полку приєднався до Армії УНР, очолював 3-й Донський кінний полк 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

З 1922 р. жив на еміграції у Чехо-Словаччині, видавав газети «Голос Казачества», «Казачий Голос», «Вольное Казачество», «Казачий Путь», «Пути Казачества». Помер на еміграції у лікарні м. Літомишля (Чехія).

Некролог//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10.

ФРОЛОВ Олександр Павлович

(11.08.1863-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Козари Козелецького повіту Чернігівської губернії. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1920–1921 рр. — приділений до 2-го кінного полку ім. І. Мазепи Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 99 — С. 51–53.

ФРОСТ Олександр Миколайович

(?-?) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, військове училище, станом на 01.01.1910 р. — поручик Кронштадтської фортечної саперної роти. Закінчив Військову інтендантську академію (1912), згодом — старшина для доручень при начальнику постачання 42-ї піхотної дивізії (Київ). У подальшому — начальник постачання цієї дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1918 р. — начальник постачання 12-ї пішої дивізії Армії Української Держави. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до рангу полковника. З початку січня 1919 р. — начальник господарчої частини Житомирської юнацької школи. При відступі адміністративної частини школи 08.03.1919 р. через Бердичів був важко поранений та залишений у будинку поблизу залізничної станції. Подальша доля невідома.

Петрів В. Житомирська юнацька школа//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 5. — С. 18–19; Ч. 6. — С. 7–10; Ч. 7–8. — С. 15–18; Ч. 10. — С. 11–15; Петрів В. Сторінка виправлень//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 269–271.

Х-Ц

ХАИНЕВСЬКИЙ Гнат Павлович

(08.09.1895—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Чернігів. Останнє звання у російській армії — поручик.

На службі в Дієвій армії УНР з 1919 р. Учасник Першого Зимового походу. Лицар Залізного Хреста. У 1920–1922 рр. — старшина 4-ї Сірої бригади та 2-го збірного куреня 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 16.

ХАЛАЇМ Михайло Сергійович

(08.11.1896-24.03.1920) — командир куреня Дієвої армії УНР.

Походив з селян Балтського повіту Подільської губернії. Витримав іспит на звання однорічника при реальному училищі Товариства приказчиків Одеси. 07.08.1915 р. був зарахований рядовим до 47-го піхотного запасного батальйону. 08.10.1916 р. закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків, вийшов прапорщиком до 82-го запасного піхотного полку. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З 09.02.1918 р. — командир сотні 2-го Запорізького куреня (з 15.03.1918 — 2-го Запорізького полку) військ Центральної Ради, згодом — Армії Української Держави та Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: командир 1-го (Республіканського) збірного куреня збірної бригади Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. Загинув 24 березня 1920 р. у бою у с. Піщаному (Уманській повіт Київської губернії) неподалік від свого рідного села.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 169–152; Авраменко Н. Причинки до споминів бл п. сот. Івана Андруха//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 3. — С. 9; Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк — 1956. — С. 26, 239.

ХАРИТОНЕНКО Микола Аркадійович

(19.08.1897-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Стара Рябина Харківської губернії. Закінчив Сумське реальне училище, Чугуївське військове училище (1917). Останнє звання у російській армії — прапорщик.

У 1917 р. брав участь в українізації 415-го піхотного Бахмутського полку. Закінчив Інструкторську школу старшин (1.05.1918), потому — старшина 1-го пішого Уманського полку Армії Української Держави. З 15.08.1918 р. ад'ютант коменданта м. Жмеринка, з 1.12.1918 р. — старшина для доручень штабу 3-го Херсонського корпусу військ Директорії, з 1.02.1919 р. — командир сотні Інструкторської школи старшин 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР, з 1.06.1919 р. — командир сотні 10-го пішого полку Сірожупанників Дієвої армії УНР, з 12.01.1920 р. — командир сотні 4-го Сірожупанного куреня Збірної Волинської дивізії Дієвої армії УНР, у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. Лицар Залізного Хреста. У 1921 р. — старшина 3-го збірного куреня 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.

У боях з більшовиками був поранений у ліву руку. Доля після 1923 р. невідома.

ЦДАВОУ. — Ф 1075. - Оп2. — Спр. 927. — С. 39–42; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1600. — С 1.

ХАРЧЕНКО Мусій Гнатович

(1895—?) — сотник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З березня 1918 р. — командир чоти та сотні 2-го Запорізького полку військ Центральної Ради, згодом