Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(06.12.1857—21.07.1936) — генеральний значковий Армії Української Держави.

Ходорович Микола, фото 20-х років (з приватної колекції Олексія Шереметьева)

Народився у Києві. Закінчив Київське реальне училище, 2-ге військове Костянтинівське училище (1879), вийшов прапорщиком до лейб-гвардії Литовського полку (Варшава). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1890), служив на штабових посадах у Варшавській та Київській військових округах. З 05.04.1898 р. — полковник. З 30.03.1894 р. — начальник штабу 33-ї піхотної дивізії (Київ). З 04.03.1904 р. — командир 165-го піхотного Луцького полку (Київ). З 22.11.1904 р. — начальник етапу 3-ї Манджурської армії. З 25.02.1905 р. — генерал-майор. З 07.09.1906 р. — начальник штабу військових сполучень Київської військової округи. З 01.06.1911 р. — генерал-лейтенант, начальник штабу Одеської військової округи. З квітня 1916 р. до 12.05.1917 р. — командувач Київської військової округи. Сприяв українському військовому руху в російській армії, за що був усунутий з посади.

З 02.07.1918 р. перебував на обліку в Армії Української Держави.

У грудні 1918 р. емігрував. Помер та похований у Празі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 40-го. — 41; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.

(10.10.1887—?) — підполковник Дієвої армії УНР.

Народився у с. Журавичі на Галичині. Служив в австро-угорській армії, останнє звання — обер-лейтенант.

З 24.10.1920 р. — начальник контррозвідчого відділу штабу Тилу Дієвої армії УНР.

ЦДАВОУ — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 117–121; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 99. — С. 42

див. Петлюра Олександр

(1893 — після 1976) — підполковник Дієвої армії УНР.

Хословський (Сухоручко-Хословський) Борис, фото 1930-х років (Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942)

Походив з селянської родини хутора Верх Борзненського повіту Чернігівської губернії. Закінчив Новозибківське технічне училище. У 1914 р. був покликаний до армії. У складі 130-го піхотного Херсонського полку брав участь у Першій світовій війні. Наприкінці 1914 р. був важко поранений, півроку лікувався. Згодом закінчив школу прапорщиків у Москві. На початку 1916 р. повернувся до 130-го полку, очолював команду кінних розвідників. У листопаді 1916 р. був поранений вдруге. Після одужання служив у 196-му запасному полку у Твері, де у березні 1917 р. став співорганізатором Української громади. Останнє звання у російській армії — поручик.

Учасник II Всеукраїнського військового з'їзду. У вересні 1917 р. демобілізувався з армії. Працював у Секретарстві народної просвіти Центральної Ради на посаді помічника начальника управи народних шкіл. Після встановлення Гетьманату П. Скоропадського пішов з державної служби та організував у Києві «Український кооператив». Був членом опозиційного до Гетьмана військового союзу «Батьківщина». З початком протигетьманського повстання 14.11.1918 р. з'явився у Білій Церкві, де отримав доручення щодо мобілізації у Білоцерківському повіті та формування 1-ї запасної Білоцерківської бригади військ Директорії. З кінця 1918 р. — командир 1-го Білоцерківського резервового полку. З початку лютого 1919 р. — комендант м. Жмеринка. З кінця березня 1919 р. — комендант штабу «Запорізької Січі» отамана Божка Дієвої армії УНР. З серпня 1919 р. — помічник командира 36-го Дніпровського полку 12-ї Селянської дивізії Київської групи Дієвої армії УНР. З жовтня 1919 р. — командир 13-го Гайсинського полку, який було згорнуто у 1-й збірний курінь Збірної Київської дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — командир 1-го куреня збірної бригади Київської дивізії Дієвої армії УНР 3 червня 1920 р. — командир 28-го (Гайсинського) куреня 10-ї бригади 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. Поранений у бою з червоними 23.09.1920 р. Після одужання у листопаді 1920 р. повернувся на попередню посаду. У травні 1921 р. був відправлений на операцію до Варшави, звідки до Армії УНР вже не повернувся, а виїхав до Праги.

Закінчив у Чехо-Словаччині Вищу школу консульської та дипломатичної служби (1923), філософський факультет Карлового університету (1924), працював аспірантом в Українській господарській академії у Подєбрадах. З 1926 р. — керівник виробництва рекламних відділів фірми «Віра-Фільм». З 1928 р. — організатор та власник кіностудії «Меркур-Фільм», що спеціалізувалася на виробництві рекламних фільмів. У 1932 р. прийняв чехословацьке громадянство. Очолював Союз Гетьманців-Державників у Празі.

У 1941–1942 рр. тричі заарештовувався німецькою владою.

27.05.1945 р. був заарештований у Празі СМЕРШем 53-ї радянської армії, перевезений до Києва та переданий до МГБ. 01.07.1946 р. був засуджений до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Після звільнення у 1956 р. як чехо-словацький громадянин повернувся до Чехо-Словаччини. Подальша доля невідома.

Хослобський (Сухоручко-Хословський) Борис, фото 1945 року (ДАСБУ)

ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 69865-фп, архівно-слідча справа Сухоручко-Хословського Б. Б.; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізїї//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 172; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм —1972. — Кн. 2. — С. 324, 335, 354; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 304, 363, 388.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1919 р. служив у 1-му гарматному полку Січових стрільців Дієвої армії УНР.

Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965.

(09.09.1884-27.03.1971) — мічман Військово-Морського флоту УНР.

Народився у м. Потоки Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Тифліський комерційний інститут. У листопаді 1915 р. був мобілізований до армії, потрапив на службу до берегової охорони Севастополя. Останнє звання на російському флоті — мічман.