Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ФІГНЕР
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
У січні—березні 1919 р. — помічник командира та в. о. командира полку ім. В. Винниченка. Подальша доля невідома.
Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних/УЗа Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С 74.
ФІЛАТЬЄВ Дмитро Володимирович
(03.09.1866-21.09.1932) — начальник корпусу Дієвої армії УНР.
Закінчив 2-й Московський кадетський корпус (1885), 3-тє військове Олександрівське училище (1887), Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1892). Учасник Російсько-японської війни. З 1912 р. — генерал-майор, екстраординарний професор Миколаївської академії Генерального штабу, діловод канцелярії Військового міністерства. З 1916 р. — помічник начальника канцелярії Військового міністра. З 1917 р. — генерал-лейтенант.
Навесні 1918 р. прибув в Україну. З 01.09.1918 р. перебував на обліку у т. зв. Київському центрі Добровольчої армії. У листопаді—грудні 1918 р. — начальник постачання Київського центру Добровольчої армії. Згодом перейшов на службу до військ Директорії. Запропонував свої послуги штабу військ Директорії, приховавши при цьому факт попередньої служби в Добровольчій армії. Був прийнятий на службу та призначений начальником 6-ї пішої дивізії військ Директорії на Півдні України. З 11.12.1918 р. — т. в. о. начальника 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР.
На початку січня 1919 р перейшов до формувань Добровольчої армії, що розташовувалися в Одесі. У березні 1919 р. залишив Одесу, незабаром виїхав до Парижа, а звідти — на Далекий Схід. З жовтня 1919 р. — у розпорядженні Ставки адмірала Колчака 3 05.11.1919 р. — помічник головнокомандувача Східного фронту у справі постачання. З 29.02.1920 р. — головний начальник постачання збройних сил Російської Східної окраїни, одночасно (з 30.04.1920 р. до 21.06.1920 р.) — голова комісії з закордонних закупівель у Харбіні.
З 1921 р. — білоемігрант, жив у Франції. Помер у м. Ніцца, похований на місцевому цвинтарі Кокад. Автор численних військово-теоретичних праць та спогадів.
Волков Е. В. Егоров Н. Д Купців И. В. Белые генералы Восточного фронта гражданской войны. — Москва. — Русский путь. — 2003. — С. 214–215.
ФІЛОНОВИЧ Василь Захарович
(15.01.1890-13.06.1987) — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у м. Суми Харківської губернії. Закінчив 4-класне Сумське реальне училище, землемірні курси, межеві курси. Вступив на військову службу у вересні 1910 р. Під час Першої світової війни закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище. Останнє звання у російській армії — поручик.
01.11.1917 р. українізував 11 сотеньу складі 34-ї піхотної дивізії. З 10.03.1918 р. — помічник коменданта м. Суми. З 01.12.1918 р. — начальник оборони Сум та повіту. З 08.01.1919 р. — командир Окремого Сумського Січового куреня Дієвої армії УНР, який 15.01.1919 р. було влито до 4-го полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 01.11.1919 р. — голова комісії по закупівлях за кордоном. 15.11.1919 р. залишив військову службу як інвалід.
Невдовзі був схоплений контррозвідкою Збройних Сил Півдня Росії та 01.12.1919 р. відправлений до Новоросійська. 01.01.1920 р. утік звідти до Грузії, де зголосився до української військової місії.
01.01.1921 р. виїхав до Болгарії, де став головою Української громади та військової організації «Січ». 3 09.01.1922 р. — інструктор української кооперації робітничих організацій у Болгарії. Восени 1922 р. прибув у розпорядження Армії УНР. За особистим рішенням С. Петлюри був підвищений до звання полковника.
З 1923 р. жив на еміграції у Чехо-Словаччині, працював інженером.
14—17.03.1939 р. входив до штабу Національної Оборони Карпатської України, потрапив до угорського полону. Після звільнення жив у Словаччині.
З 1951 р. перебував на еміграції в США. У 1973–1978 рр. — генерал-хорунжий, Військовий міністр уряду УНР в екзилі. Помер та похований у Чикаго.
Філонобич Василь, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 75-зв. — 76; 81–82; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 168. — С 106–107; Єфремів С Бої 14–15 березня 1939 року на Карпатській Україні//За Державність. — Торонто. — 1966. - № 11. — С 128–164; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1987. — Ч. 5/6. — С. 110–111
ФІЛОНЮК
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР. У російській армії — молодший офіцер. У січні-лютому 1919 р. — командир Білоцерківського резервного полку 1-ї резервової бригади Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 11.
ФЛЕЙШЕР Віктор Борисович
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Санкт-Петербурзі. Станом на 01.01.1910 р. — капітан, перебував у розпорядженні начальника інженерного управління Київської військової округи. У 1917 р. — помічник керуючого позиційними роботами на Південно-Західному фронті. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 01.09.1918 р. — старшина Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави, згодом — УНР. З 09.06.1919 р. — начальник управління касарень Головного інженерного управління УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 37. — С 226–229.
ФОМІЧЕВСЬКИЙ Григорій
(10.01.1894-12.03.1966) — підполковник Арллії УНР.
Народився в слободі Пісок Ізюмського повіту Харківської губернії. Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
Був делегатом III Всеукраїнського військового з'їзду. У складі 4-го Сірожупанного полку Збірної Волинської дивізії брав участь у Першому Зимовому поході.
З 1921 р. перебував на еміграції у Польщі, жив у Коломиї.
З 1944 р. — у Німеччині, де став священиком.
Фомічевський Григорій, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)
З 1949 р. — в Австралії. З 1950 р. — настоятель Святомихайлівської парафії УАПЦ.
