Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

В. Сальському. Наприкінці листопада 1919 р. — начальник охорони Головного Отамана С. Петлюри, яка 03.12.1919 р. перейшла на бік отамана О. Волоха. Служив у О. Волоха начальником штабу. У ніч з 1 на 2 січня 1920 р. залишив формування О. Волоха, перебував в Умані, де мешкала родина. У травні 1920 р. знов з'явився на службу до Армії УНР. У листі до командування Дієвої армії УНР від 03.06.1920 р. стверджував, що в грудні 1919 р. був силоміць взятий О. Волохом у полон. З червня 1920 р. перебував у резерві старшин Військового міністерства УНР. З 26.07.1920 р. — полковник. У 1921–1923 рр. перебував на інтернуванні у Польщі. Подальша доля невідома.

Цівчинський Володимир, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 24–26; Спр. 68. — С. 127–128; Оп. 2. — Спр. 37. — С. 89–90; Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922. — С. 21.

ЦІЛЮРИК Дем'ян

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З березня 1918 р. — командир 15-ї Богунської сотні 2-го Запорізького полку Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 15.12.1918 р. — командир 4-го Запорізького ім. І. Богуна полку військ Директорії. З 02.01.1919 р. рахувався хворим. У травні 1919 р. — командир 4-го Запорізького ім. І. Богуна полку Дієвої армії УНР. З 31.08.1919 р. — командир 2-го пішого Берестейського полку Дієвої армії УНР. З 22.10.1919 р. — командир 11-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С. 39; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 3. — С. 15; Ч. 4. — С. 21–22

ЦЮХА Іван Григорович

(29.05.1891-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Київ. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1919 р. — помічник командира 1-го (згодом — 7-го) Синього полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У 1920 р. — помічник командира куреня 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Сир 73. — С. 37–42; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101.

ЦУРКАНОВ Костянтин Костянтинович

(26.07.1886 — до 1936) — полковник Армії УНР.

Цурканов Костянтин, фото 1923 року (ЦДАВОУ)

Походив з дворян Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Закінчив 4-класне Миколаївське механіко-технічне училище, Тверське кавалерійське училище (1908), вийшов корнетом до 9-го драгунського Казанського полку (Житомир), з яким у 1914 р. виступив на Першу світову війну. 09.10.1914 р. за власним бажанням був відряджений на поповнення командного складу армійської піхоти до 60-ї піхотної дивізії, що воювала під Перемишлем. 13.10.1914 р. був важко поранений. Після одужання 23.04.1915 р. був призначений спостерігачем до 7-го авіаційного корпусного загону. Останнє звання у російській армії — ротмістр.

З вересня 1919 р. — курсовий старшина Спільної юнацької школи. У жовтні—листопаді 1919 р. — начальник штабу цієї школи, з початку 1920 р. — командир кінного дивізіону школи. З кінця 1922 р. — начальник Спільної юнацької школи, керував останнім (4-м) випуском школи.

Емігрував до Чехо-Словаччини, згодом — до Франції. Скінчив життя самогубством.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 123–797; ЦДАВОУ. — Ф. 3869 — особистий фонд Цурканова К К. (5 справ); Отрешко-Арський М. Спогад про Спільну військову школу//Тризуб. — Нью-Йорк. — Ч. 1966. — Ч. 40. — С. 11–14; Єрмолаєв А. Спомин//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 7–9; Отрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 9—18; Яськевич С. Кілька поправок до історії «Кам'янецької спільної юнацької школи»// Аітопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1936. — Ч. 7–8. — С. 28.

Ч
ЧАБАНІВСЬКИЙ Василь Федорович

(25.02.1887-19.08.1963) — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).

Народився на Полтавщині. Закінчив Тифліське піхотне юнкерське училище (1912), два курси Військової академії Генерального штабу (випуск 1918, вже при більшовиках). Останнє звання у російській армії — капітан.

Чабанівський Василь, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

30.07.1918 р. прибув з Радянської Росії у розпорядження українського Генерального штабу Української Держави. З 01.10.1918 р — старший осавул штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави. З 15.12.1918 р. — помічник начальника розвідчого відділу штабу Лівобережного фронту військ Директорії. З 25.01.1919 р. — начальник оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З 18.05.1919 р — отаман-квартирмейстер штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 07.06.1919 р. до 30.06.1919 р. — т. в. о. начальника штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 01.08.1919 р. до 25.08.1919 р. — т. в. о. начальника штабу запорізької групи Дієвої армії УНР. 06.12.1919 р. захворів на тиф, через хворобу лишився в м. Мирополі. З 18.04.1920 р. — начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. З 04.05.1920 р — начальник штабу столичної комендатури у м. Вінниця З 25.06.1920 р — начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. З 04.08.1920 р — у розпорядженні начальника штабу Армії УНР. З 08.08.1920 р — начальник штабу 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. З 15.09.1920 р. — начальник штабу 5-і Херсонської стрілецької дивізії Армії УHP. З 05.10.1920 р — підполковник. З 30.09.1922 р. — начальник управи навчання війська Головного управління Генерального штабу УНР.

Чабанівський Василь, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

З 1928 р. служив контрактовим офіцером польської армії у 27-му піхотному полку (Ченстохова). З 1939 р. — у 81-му піхотному полку (Гродно). Останнє звання