Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
У 1943 р. був одним із ініціаторів створення у складі вермахту Українського визвольного війська.
З 1945 р. — на еміграції у Німеччині, з 1950 р. — у Чикаго.
ЦДАВОУ — Ф. 1075 — Оп 2 — Сир. 653. — С. 1; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 168 — С luS-109, 124–125, Спр. 268. -С. 26–27, Чабаїпвський В. Вхід Українських Військ до Київа 31 серпня 1919//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 152–154; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава. — 1937 — Ч. 7. — С. 165–180; Вісті Комбатанта — 1963. — Ч. 4. — С 74; Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р//Київська Старовина — Київ. — 2003. — Ч. З — С 90-102; Некролог//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1963. - № 4. — С 74.
ЧАЙКА(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 16.08.1919 р. — командир 2-го пішого полку 5-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28
ЧАЙКОВСЬКИЙ Анатолій Олександрович
(16.06.1881—?) — полковник Армії УНР.
Походив з дворян м Оржиця Лубенського повіту Полтавської губернії. Закінчив Полоцький кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училшце (1901), вийшов підпоручиком до 31-ї артилерійської бригади, з якою брав участь у Російсько-японській війні. З 20.12.1913 р — у 3-му Кавказькому мортирному дивізіоні, з яким взяв участь у Першій світовій війні 3 13.09.1915 р. — командир 3-ї батареї цього дивізіону. Підполковник за бойові відзнаки — 0706.1916 р., полковник — 13.03.1917 р. 1402.1918 р. був демобілізований з армії.
З 16.09.1918 р. — в Армії Української Держави, помічник командира 42-го легкого гарматного полку 14-ї легкої гарматної бригади Армії Української Держави, з 07.12.1918 р. — командир цього полку. 01.01.1919 р. — у складі кадрів 7-го Харківського кадрового корпусу Дієвої армії УНР, виїхав до м. Рівне. 15.02.1919 р. з кадрами артилеристів 7-го корпусу переїхав до Золочева, де поступив у розпорядження Української Галицької армії. З 15.03.1919 р. — у розпорядженні штабу Головного Отамана. З 02.03.1919 р. — командир 2-го Правобережного куреня Гуцульського Коша (22.04.1919 р. курінь було перейменовано на 1-й козацько-стрілецький полк 2-ї козацько-стрілецької бригади (Сірожупанників). 19.05.1919 р. під час Луцької катастрофи у складі військ Холмської групи Дієвої армії УНР потрапив до польського полону.
05.061919 р. з таборів полонених вступив до Північно-Західної добровольчої армії генерала Юденіча — до 2-ї роти Загону князя Лівена. 20.06.1919 р. прибув на Нарвський фронт. 08.08.1919 р. був призначений помічником інспектора артилерії Північно-Західної добровольчої армії. З 01.01.1920 р. — інспектор артилерії 2-ї піхотної дивізії Північно-Західної добровольчої армії. 14.02.1920 р. був звільнений зі служби через розформування управлінь армії.
14.021920 р. звернувся до українського консула в Естонії з проханням про сприяння у поверненні в українську армію. У травні 1920 р. був направлений до української збірної станиці Ланцут. 17.07.1920 р. прибув на поповнення 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. З 12.08.1920 р. т. в. о. штаб-старшини для доручень Головної управи постачання Військового міністерства УНР. У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 43. — С 198; Спр. 652. — С. 44; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Д ержавність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С 165–180.
ЧАЙКОВСЬКИЙ Євген (Юліан)
(1896 — після 1921) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у с. Полівці Чортківського повіту Галичини. Закінчив Львівську гімназію. З серпня 1914 р. служив у Легіоні Українських січових стрільців. Станом на 01.06.1916 р. — десятник 4-ї сотні Легіону. У вересні 1916 р. потрапив до російського полону.
З січня 1918 р. служив у Галицько-Буковинському курені Січових стрільців військ Центральної Ради, командир чоти. З травня 1918 р. — командир чоти 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави. З жовтня 1918 р. — старшина штабу Окремого загону Січових стрільців, начальник контррозвідки Осадного корпусу військ Директорії. Станом на 29.01.1919 р. — начальник штабу Осадного корпусу. На 21.02.1919 р. начальник групи під Києвом на Східному фронті Дієвої армії УНР. У подальшому — начальник контррозвідки Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. На початку грудня 1919 р., після розпуску Корпусу Січових стрільців, перейшов до Української Галицької армії, був редактором газети «Козацький голос».
Чайковський Юліан, фото 1919 року (Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен. — 1974)
Потім служив у РСЧА. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С 44; Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003. — С. 17.
ЧЕБОТАРЕВСЬКИЙ Микола Миколайович
(11.04.1873—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Курську. Закінчив гімназію, Казанське піхотне юнкерське училище (1892), вийшов до 2-го піхотного Софійського полку (Смоленськ). Станом на 01.01.1910 р. — капітан, помічник старшого ад'ютанта штабу Московської військової округи. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1919 р. служив у штабі Холмської групи Дієвої армії УНР. З 19.07.1919 р. — помічник начальника розвідчого відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР.
Восени 1919 р. перейшов на бік білих. Білоемігрант. Помер після 1936 р. у м. Ніцца.
ЦДАВОУ. -Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — 1911. — С. 959.
ЧЕБОТАРЮ Василь Юхимович
(1888—?) — підполковник медичної служби Армії УНР.
Народився у Полтаві. Рідний брат Миколи Чеботаріва.
У 1918 р. — дивізійний лікар 11-ї
