Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

У березні 1918 р. вступив до Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради. Командував 3-м куренем, згодом — 1-м куренем 2-го Запорізького полісу Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У 1919 р. — помічник командира 1-го Республіканського полку Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. — командир 1-го куреня ім. Української Народної Республіки 1-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.

У 1923 р. повернувся в Україну, де продовжив боротьбу проти більшовиків, був членом підпільної Всеукраїнської Козачої ради. Схоплений ЧК та розстріляний біля с. Пекарів.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1 — Спр. 98 — С 36, Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців Помд Болбочана на Крим — Аьвів. — 1928 — С 262.

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — старшина.

З 12.12.1918 р. — командир 6-го пішого Житомирського (Українського) полку військ Директорії. 13.01.1919 р. був призначений начальником 11-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 10.02.1919 р. та 19.02.1919 р. — в. о. начальника штабу 1-го Волинського корпусу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1 — Спр 74. — С 130–131

(1892—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — капітан.

У 1920–1922 рр. служив у 2-й Волинській дивізії Армії УНР. Під час боїв з більшовиками дістав важке поранення в голову. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 39–42.

(05.12.1885—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с Озеричі Чернігівської губернії. Останнє званя у російській армії — поручик.

Федченко Микола, фото 1930-х років (фото з журналу «Дороговказ», 1970)

У 1918–1919 рр. — значковий 2-го Сірожупанного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: командир 4-го збірного пішого Сірожупанного полку Волинської дивізії Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. — помічник командира 1-го збірного куреня 4-ї Сірожупанної бригади 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Калішу. Подальша доля невідома.

Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 39-зв. — 40; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.

(15.08.1859 — після 1922) — генеральний значковий Армії Української Держави.

Походив з Полтавщини. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 2-ге військове Костянтинівське училище (1878), вийшов прапорщиком до 3-ї Гренадерської артилерійської бригади (Ростов). Згодом перейшов до 7-ї артилерійської бригади. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1886), служив на штабових посадах у Харківській, Іркутській та Київській військових округах. З 05.04.1898 р. — полковник. З 01.04.1899 р — начальник штабу Усть-Двинської фортеці. З 05.04.1900 р. — в. о. начальника штабу 21-ї піхотної дивізії. З 16.03.1904 р. — командир 107-го піхотного Троїцького полку (Вільно). З 15.06.1907 р. — генерал-майор, генерал-квартирмейстер штабу Туркестанської військової округи. Учасник Першої світової війни. 08.02.-22.10.1914 р. — начальник штабу 25-го армійського корпусу. З 24.10.1915 р. — начальник 31-ї піхотної дивізії. З 14.08.1916 р. — генерал-лейтенант. 18.04.1917 р. був демобілізований внаслідок контузії.

З 08.06.1918 р. — начальник 14-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 07.09.1918 р. — начальник 7-ї пішої дивізії Армії Української Держави.

У грудні 1918 р. виїхав на Дон. Перебував у резерві Збройних Сил Півдня Росії та Російської армії П. Врангеля, білоемігрант.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С. 46; ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 18–20; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — Ч. 7. — С. 46–52; Ч. 8. — С. 53–63.

(?-?) — старшина Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 114-го піхотного Новоторжського полку (Міттава). Останнє звання у російській армії — полковник.

У січні—березні 1919 р. — начальник школи підстаршин Залізнично-Технічного корпусу. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 24. — С 295.

(20.10.1894-?) — полковник Армії УНР.

Народився у с. Межигірка Київської губернії. Закінчив Колегію Павла Галагана у Києві, Костянтинівське артилерійське училище (10.06.1915), у складі 4-ї артилерійської бригади брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З 6.12.1917 р. — командир 1-го дивізіону Січової Запорізької гарматної бригади 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради, з 6.03.1918 р. — вартовий старшина Військового міністерства УНР. З 28.03.1918 р. — ад'ютант товариша військового міністра УНР (згодом — Української Держави), з 17.12.1918 р. — ад'ютант командувача Осадним корпусом військ Директорії.

З січня 1919 р. — командир 11-ї батареї 5- го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. З 18.08.1920 р. — командир 16-го гарматного куреня 6-ї гарматної бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

Филипович Віктор, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 104; Ф. 3172. — Оп 1. — Спр. 94. — С 11; Ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С 27–28; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворога. Історія Січових стрільців. — Київ. —