Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Тимченко Федір, фото 1919 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 368–370; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 1. — С. 22; Гончаренко Л Бій під Крутами//За Державність. — Варшава- 1939. — Ч. 9. — С. 145–152; Монкевич Б. З листів до редакції//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 6. — С. 9, Зварич І. Київська інженерна юнацька школа//За Державність. — Торонто. — 1964 — Ч 10. — С 106; Тютюнник Ю. 3 поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924 — С. 43, 52.
ТИСАРЕВСЬКИЙ (Тис-Лисаревський) Юрій Тимофійович
(16.11.1895-02.09.1964) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Решетилівка Полтавської губернії. Закінчив Одеське військове училище, брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Тисаревський Юрій, фото 1945 року (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)
З 1918 р. — в українській армії. У 1919 р. був поранений. У 1920 р. — учасник Першого Зимового походу, згодом — командир дивізіону 2-го кінного Уманського Запорізького полку Окремої кінної дивізії Армії УНР. 12.11.1920 р. був поранений у бою з червоними. З 14.04.1921 р. — помічник командира 5-го кінного полку ім К. Гордієнка Окремої кінної дивізії Армії УНР.
До осені 1927 р. працював у складі полку на різних роботах у залогах Польщі. У подальшому жив на еміграції у Польщі.
У 1944–1945 рр. служив в Українській національній армії генерала П. Шандрука.
З 1950 р. жив у США. Помер у шпиталі Фенікс штату Арізона. Похований у Баунд-Бруці.
Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність — Варшава — 1938. — Ч. 8. — С 212. - 1939. — Ч. 9. — С. 209, 225; Некролог//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1964 — Ч. 31. — С 22.
ТИТАР Олександр Михайлович
(23.11.1891—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Житомир. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
На службі в Дієвій армії УНР з кінця 1918 р. Учасник Першого Зимового походу. У 1920–1922 рр. — старшина окремої старшинської сотні 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
Титар Олександр, фото 1920 року («За Державність». — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С 18–20.
ТИХИЙ Дмитро
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання в австро-угорської армії — лейтенант.
З 03.01.1919 р. — командир Галицького полку ім. Оскілка Дієвої армії УНР. З 01.02.1919 р. до 30.04.1919 р. — одночасно начальник залоги м. Рівне. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 3; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. — № 2. — С. 78; Білоус І. Отаман В. Оскілко і Перший Галицький стрілецький полк їм. от. Оскілка//Вісті братсва бувших вояків 1 УД УНА — Мюнхен. — 1965. — Ч. 118. — С. 78–79; Ч 119. — С. 110–111; Ч. 121. — С. 22–24.
ТКАЧУК Михайло Герасимович
(11.08.1885—?) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився у Києві. Закінчив Вінницьке реальне училище, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1909), вийшов підпоручиком до 4-го стрілецького полісу (Кутно), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Ткачук Михайло, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
В українській армії з грудня 1917 р.: уповноважений з українізації 10-го армійського корпусу. У 1918 р. — помічник командира 30-го пішого Канівського полку Армії Української Держави. 20.10.1918 р. був підвищений до звання полковника. З 23.11.1918 р. — командир всіх дієвих частин, які були виділені 2-м Подільським корпусом до складу Осадного корпусу Дієвої армії УНР. З 05.01.1919 р. — начальник 8-ї пішої кадрової дивізії Дієвої армії УНР. З 02.06.1919 р. — командир 2-го пішого Берестейського полку Дієвої армії УНР. З 22.07.1919 р. — помічник командира 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З 21.11.1919 р. — командир 1-го збірного Північного полку Дієвої армії УНР (зведеного з 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР). Учасник Першого Зимового походу: з 28.01.1920 р. — вартовий отаман та начальник постачання Дієвої армії УНР. З червня 1920 р. — вартовий отаман штабу Армії УНР. З 13.08.1920 р. — військовий представник уряду УНР при польській місії для переговорів з представниками Радянської Росії у Ризі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 34–55; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 173. — С. 4; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 101. — С. 23; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.
ТІМЕ Олексій Іванович
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — поручик 93-го піхотного Іркутського полку (Псков). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 04.06.1919 р. до кінця осені 1919 р. — командир 3-го пішого Подільського полку Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. - № 9. — С. 41.
ТКАЧ
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Походив з селян. Військової освіти не мав. На початку 1919 р. — командир полку ім. Франка Дієвої армії УНР (з 15.02.1919 р. — 49-й піший Дієвий полк ім. L Франка). 21.03.1919 р. був призначений командиром 53-го пішого Дієвого Холмського полку Дієвої армії УНР, але згодом наказ було відмінено.
