Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Троцький Ігор, фото 1918 року (ЦДАВОУ)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 923. — С 18–25; Ківерчук Ю. Від автономії до суверенності//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 27–37; Козловський О. Кармелюківці//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 210–219; Середа М. Отаманщина, Отаман Волох//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 5. — С 12–14; О.Ш. Село Наливайки//Табор. — Варшава — 1928. — Ч. 8. — С. 64–75; Р. С Осінь 1918 р. на Харківщині//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 3. — С. 7–9; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма — Київ. — 2002. — С 215, 343, 366, 424.
ТРУТЕНКО Валентин Максимович
(12.03.1881-30.01.1953) — полковник Армії УНР.
Трутенко Валентин, фото 1929 року (Ген. М. Омелянович-Павленко, Зимовий похід. — Прага. — 1939)
Народився у м. Аиповець Подільської губернії. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1901), служив у 175-му піхотному Батуринському полку (Умань, згодом — Глухів), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (20.11.1915, за бій 02–07.11.1914). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1917 р. — командир українізованого 175-го піхотного Батуринського полку, який привів з Північного фронту (з-під Риги) в Україну, до Глухова (місця розташування полку до Першої світової війни). З початку січня 1919 р. — ад'ютант Житомирської юнацької школи, згодом — помічник начальника господарської частини та начальник господарської частини цієї школи. 03.12.1919 р. був призначений начальником 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Після поразки у бою з білими 26.12.1919 р. під Животовим був приділений до штабу Дієвої армії УНР. З 08.08.1920 р. — помічник начальника Камянець-Подільської спільної юнацької школи.
З 1923 р. жив на еміграції у Польщі.
З 1950 р. — у США, де й помер. На 10 роковини смерті В. Трутенка у кількох українських виданнях США було вміщено статті «Генерал Валентин Трутенко», «Памїгги ген. Валентина Трутенка» та ін., в яких він помилкою називався генералом Проти цього заперечували ветерани 3-ї Залізної дивізії — генерали О. Вишнівський та М. Крат.
В Дієвій армії УНР також служив рідний брат В. Трутенка — сотник Микола Трутенко.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 93-а; Петрів В. Житомирська юнацька школа//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 5. — С 18–19; Ч. 6. — С 7-10; Ч. 7–8. — С 15–18; Ч. 10. — С 11–15; Ч. 11. — С 14–17; 1937. — Ч. 1. — С. 19–21; Ч. 3. — С 14–17; Ч. 6. — С 17–18; Петрів В. Сторінка виправлень//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С 269–271; Тюпонник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922; Вишнівський О. Трагедія 3-ї дивізії Дієвої армії УНР. — Мюнхен — Дітройт. — 1963; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.
ТУРКУЛ (Туркало) Олександр Олександрович
(1890—11.1936) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Полтава. У російській армії — капітан.
У 1918 р. — командир батареї 1-го Запорізького легкого гарматного полку Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У 1919 р. — командир 3-ї батареї Республіканського гарматного полку Дієвої армії УНР, у подальшому — 21-го Запорізького гарматного полку Дієвої армії УНР. У другій половині 1920-го р. — командир 8-го гарматного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Помер на еміграції в Польщі.
Туркул Олександр, фото 1918 (?) року (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
ЦДАВОУ. — Ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С 34–36; За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6. — С 109
ТУРЧАНІН (Турчанінов) Сергій Вячеславович
(1863—07.05.1935) — командир полку Дієвої армії УНР.
Закінчив Тверське кавалерійське училище (1885), вийшов до 31-го (згодом — 11-го) драгунського Ризького полку (Крем'янець), згодом перевівся до 11-го гусарського Ізюмського полку. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918 р. — у складі Армії Української Держави. У січні—лютому 1919 р. — командир 4-го Чорноморського окремого полку Дієвої армії УНР, був важко поранений у бою з червоними.
Після одужання виїхав до Польщі, звідти — до Німеччини, де вступив до Західної білогвардійської армії князя Бермонта-Авалова.
З 1921 р. жив на еміграції у Франції. Помер та похований у м. Сансе.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 13; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 535.
ТЮРИН Олександр Іванович
Тютюнник Василь, фото 1919 року (За Державність. — Варшава. — 1935. — Ч. 5)
(?—?) — підполковник ветеринарної служби Армії УНР.
У 1918 р. — ветеринарний лікар 10-ї легкої гарматної бригади Армії Української Держави. З 10.11.1920 р. — ветеринарний лікар 6-ї гарматної бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 104.
ТЮТЮННИК Василь Никифорович
(17.07.1890—19.12.1919) — командувач Дієвої армії УНР у 1919 р.
Походив з селян, народився на хуторі Куторжу (Куторжиха, нині — у складі м. Хорол) Хорольського повіту Полтавської губернії. Закінчив Хорольське 4-класне міське училище, Тифліське військове училище за 1-м розрядом (06.08.1912). В училищі у змаганнях виборов звання «Відмінний стрілець з гвинтівки» та «Відмінний стрілець з револьверу». Вийшов підпоручиком до 25-го Сибірського стрілецького генерала Кондратенка полку
