Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 42–46.

ТОЦЬКИЙ Антін Митрофанович

(1.03.1886 — до 1929) — підполковник Армії УНР.

Народився у Житомирі. На військовій службі з 07.08.1914 р. Останнє звання у російській армії — поручик.

З 03.04.1918 р. — член ліквідаційної комісії інтендантства Південно-Західного фронту. З 01.09.1918 р. — старшина 6-го легкого гарматного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 01.02.1919 р. — командир 2-ї батареї цього полку. З 20.02.1919 р. — старшина 1-ї батареї Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. З 15.03.1919 р. — командир 2-ї батареї 1-го Залізничного гарматного полку Дієвої армії УНР. З 01.05.1919 р. — помічник командира цього полку. 09.12.1919 р. був інтернований польською владою. З 15.03.1920 р. — старшина 1-го гарматного полку та 16-го легкого гарматного куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 04.07.1920 р. — старшина 17-го легкого гарматного куреня Армії УНР.

Похований на українському військовому цвинтарі у Щепіорно.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67 — С. 135–136; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С 12.

ТРЕТЬЯКІВ Володимир Іванович

(1882—?) — полковник Армії УНР.

Народився у Києві. Вступив на військову службу у 1900 р. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 73-го піхотного Кримського полку (Могилів-Подільський). Останнє звання у російській армії — полковник.

В українській армії з 1918 р. Станом на 01.02.1922 р. — командир Окремої бригади Кордонної охорони Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 923. — С. 1–6.

ТРЕТЬЯКІВ Іван Іванович

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 15-го стрілецького полку (Одеса). Останнє звання у російській армії — капітан.

У 1920 р. — старшина управління військових комунікацій Військового міністерства УНР. З 01.11.1920 р. — старшина зв'язку штабу Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55.

ТРИБРАТ Пилип Наумович

(1891—?) — підполковник Армії УНР.

Народився на хуторі Трибрата Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1919 р. — помічник командира та командир 3-ї батареї 1-го (25-го) Залізничного гарматного полку Дієвої армії УНР. З грудня 1919 р. служив у 10-й бригаді Української Галицької армії. 07.05.1920 р. повернувся на службу до Армії УНР. З 18.01.1921 р. — штаб-старшина учбової батареї 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З 21.04.1921 р. — підполковник, помічник начальника гарматного відділу Спільної школи підстаршин 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1696. — Оп. 1. — Спр. 11. — С. 27–28; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 84–85, 87.

ТРИЛИЦЬКИЙ (Триліський) Павло Сілуанович

(03.11.1861-?) — полковник Армії УНР.

Походив з дворян Херсонської губернії, предки — з с. Триліски Овруцького повіту, Волинської губернії. 11.09.1880 р вступив до Єлисаветтрадського кавалерійського училища. 01.08.1883 р закінчив училище за 2-м розрядом, вийшов естандарт-юнкером до 12-го уланського Білгородського полку (Проскурів). Корнет (1885), поручик (1890), штабс-ротмістр (1893). 03.09.1893 р був відряджений до 2-го відділення 12-го кавалерійського запасу, де продовжив службу. З 1896 р. — ротмістр. 20.12.1901 р., після переформування кавалерійського запасу у запасні кавалерійські полки, був призначений до 6-го запасного кавалерійського полку командиром 4-го ескадрону. 06.05.1903 р. — підполковник з переведенням до 3-го запасного кавалерійського полку (Кірсанов). З 1906 р. обіймав посади помічника командира полку з господарчої та муштрової частини, кірсанівського повітового військового начальника 14.10.1910 р. витримав на відмінно іспит на заміщення посади повітового військового начальника при штабі Московської військової округи. З 13.01.1914 р. — полковник за заслуги з призначенням на посаду Семипалатинського повітового військового начальника, коменданта й начальника гарнізону. З весни 1917 р. перебував на фронті у складі 7-ї кавалерійської дивізії.

У листопаді 1917 р. став командиром Українського кінного дивізіону ім. М. Залізняка, сформованого з вояків-українців 7-го драгунського Кінбурнського, 7-го уланського Ольвіопольського та 7-го гусарського Білоруського полків. Наприкінці січня 1918 р. вивів дивізіон до Житомира, де передав у розпорядження військового міністра Центральної Ради. У червні 1918 р. був звільнений з армії за віком. З середини грудня 1918 р. до 15.05.1919 р. — командир 5-ї Дієвої (2-ї) кінної дивізії Дієвої армії УНР. Восени 1919 р. — у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. Станом на 19.04.1920 р. — начальник управи ремонтування армії кінським складом Військового міністерства УНР. У серпні 1920 р. — заступник командира Окремої кінної дивізії Армії УНР. З 01.10.1920 р. — начальник старшинської та підстаршинської школи Окремої кінної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 77; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку// За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 209–226, 1936. — Ч. 6. — С. 193–228; 1937. — Ч. 7. — С. 213–225; 1938. — Ч. 8. — С. 177–214; Ч. 9. — С. 206–225; Смовський К. Виправлення та доповнення //За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 242–248; Дяченко П. Чорні Запорожці. — С. 92, 94.

ТРОЦЬКИЙ Ігор Васильович

(1890—?) — полковник Армії УНР.

Народився у Києві. Закінчив Київське військове училище (1914). Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У грудні 1917 р. вступив у Кам'янці-Подільському до повстанського загону ім. Яна Кармелюка, командир 1-ї сотні цього загону. З лютого 1918 р. — командир кінно-гайдамацького куреня ім. Яна Кармелюка військ Центральної Ради, з яким у квітні 1918 р. був переведений до Харкова, де курінь ніс варту при губернському комісарі. У червні 1918 р. курінь зведено у харківську повітову сотню ім. Я. Кармелюка, яка 17.11.1918 р. з наказу головнокомандувача Лівобережного фронту полковника Болбочана почала розгортатися у 2-й Запорізький піший полк ім. Я. Кармелюка. Був беззмінним командиром цього