Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 9–61.

(? — січень 1964) — підполковник Армії УНР.

Син видатного українського актора та режисера Миколи Садовського. Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище (1917). Останнє звання у російській армії — прапорщик.

З 30.04.1918 р. — молодший старшина кінного дивізіону при Головному управлінні Генерального штабу Української Держави. З 20.11.1918 р. — командир сотні кінного полку Головного управління Генерального штабу Армії Української Держави. З 05.02.1919 р — командир сотні Лубенського кінного полку Дієвої армії УНР. З 20.04.1919 р. — старшина для доручень командувача Східного фронту Дієвої армії УНР. З 07.06.1919 р. — командир сотні 2-го кінного полку ім. М. Залізняка Дієвої армії УНР. З 30.04.1920 р. — молодший старшина 2-го Галицького кінного полку Галицької армії. З 10.07.1920 р. — старшина для зв'язку при частинах польської армії. З 06.11.1920 р. — молодший старшина 3-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу Армії УНР. 04–21.11.1921 р. брав участь у Другому Зимовому поході.

Тобілевич Микола, фото 1920-х років (Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942)

Згодом жив на еміграції у Польщі. Помер та похований у Празі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 122; Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях. — Київ. — 1999. — С. 62–63; Бюлетень Союзу бувших українських вояків у Канаді. — Торонто. — 1964. — Ч. 18. — С. 31

(29.02.1888 — після 1931) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Веселий Кут Херсонської губернії. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1908), вийшов підпоручиком до 193-го піхотного резервного Ковельського полку. У 1910 р. перевівся до 177-го піхотного Ізборського полку (Рига). Закінчив два курси Імператорської Миколаївської військової академії (1914). З початком війни повернувся до полку та в його складі брав участь у боях на фронті. Був двічі важко поранений. З січня 1916 р. — старший ад'ютант штабу 4-ї армії. У 1917 р. — обер-офіцер для доручень штабу 7-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1918 р. — начальник мобілізаційного відділу штабу 7-го Харківського корпусу, з 11.03.1919 р. — начальник штабу 18-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 29.03.1919 р. — начальник штабу 9-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. З 23.04.1919 р. — у резерві старшин Північної групи Дієвої армії УНР.

На початку травня 1919 р. перейшов на бік РСЧА. У 1920-х рр. приховував свою службу в українській армії. Викладав на 1-х Харківських командних курсах РСЧА, згодом — на Пензенських кулеметних курсах. З літа 1920 р. — викладач Харківської школи Червоних Старшин, з жовтня 1920 р. - завуч цієї школи. З вересня 1921 р. — викладач Харківської виїцої повторної школи РСЧА. З 1924 р. — викладач Харківської школи Червоних Старшин. З 1925 р. — викладач повторного відділення 5-ї Київської піхотної школи. З 1926 р. — викладач Київської об'єднаної командної школи ім. С. Каменева. 20.01.1931 р. був заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 22/23.06.1931 р. був засуджений до 10 років виправно-трудових робіт. Подальша доля невідома.

Толмачов Касьян, фото 1931 року (ЦДАГПОУ)

ЦДАВОУ — Ф. 263. — Спр. 66866-фп, архівно-слідча справа Толмачова К В.; ЦДАВОУ — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С 50, Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 53-зв. — 54; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С 28, 30, 38–40, 53, 61; 1936. - № 6. — С. 60; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність — Варшава. — 1938. — № 8. — С 39–40.

(1876 — після 1925) — підполковник Армії УНР.

Народився у Рязанській губернії. Закінчив артилерійське училище (1896). Станом на 01.01.1910 р. — капітан 5-го стрілецького артилерійського дивізіону (Сувалки). Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 28.01.1919 р — старшина Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. З 06.06.1919 р. — начальник частини Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР.

Восени 1919 р. перейшов на бік білих. У 1920 р. слркив у 5-му артилерійському дивізіоні Російської армії генерала П. Врангеля. Білоемігрант. Жив у Франції. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. -Оп. 2. — Спр. 37. — С 231–232, Список капитанам артиллерии на 1913. — СПб. — 1913.

(1884-?) — полковник Армії УНР.

Народився у м Черкаси Київської губернії. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1918–1919 рр. працював на посаді спостерігача за майстернями Київського політехнікуму.

З 13.06.1919 р. — помічник начальника технічної частини управління повітряного флоту Дієвої армії УНР. З 01.12.1920 р. — т. в. о. штаб-старшини для доручень управи авіації та повітроплавання Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 223; Спр. 652. — С. 46–47.

(24.11.1871-?) — підполковник Армії УНР.

Походив з дворян Київської губернії. Народився у м. Млава Плоцької губернії. Закінчив кадетський корпус, 2-ге військове Костянтинівське училище (1894), вийшов підпрапорщиком до 8-ї артилерійської бригади. Закінчив Офіцерську артилерійську школу (1913). На початку Першої світової війни — командир 4-ї батареї 17-ї артилерійської бригади, у складі якої потрапив до німецького полону. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 05.11.1918 р., після повернення з полону, перебував на посаді старшого діловода управління постачання Головного артилерійського управління Військового міністерства Української Держави, згодом — УНР. З 29.04.1919 р. — начальник частини артилерійських склепів (складів) Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. 16.11.1919 р. був інтернований польською владою. З 27.05.1920 р. — у резерві старшин гарматного управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.