Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
З 1945 р. жив на еміграції у Німеччині. Автор спогадів про Другий Зимовий похід та 1-шу Українську дивізію.
Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1968. — Ч. 129. — С. 56; В оточенні під Бродами// Український Комбатант. — На чужині. — 1958. — Ч. 5–6. — С. 40–52.
СУМЧУК
(1898(9?) —06.1919) — повстанський отаман.
Походив з селянської родини с. Колесники Острозького повіту Волинської губернії.
Навчався в Московському народному університеті ім. Шанявського, звідки у травні 1917 р. добровольцем вступив до 1-го Українського козачого полку ім. Б. Хмельницького. У грудні 1917 р. повернувся до Острога, де сформував український добровольчий відділ. Під час протигетьманського повстання сформував та очолив партизанський загін ім. Наливайка, який розгорнув у сотню, курінь, згодом — у 51-й піший Дієвий полк ім. С. Наливайка Дієвої армії УНР. З 02.06.1919 р. — командир куреня ім. С. Наливайка 3-го пішого Подільського полку 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. Загинув між 10 та 14 червня 1919 р у нічній сутичці під час розвідки в районі Ямпіль — Ляхвиці. Був одним з найбільш талановитих організаторів та командирів повстанських загонів.
Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 9—61; 1936. - № 6. — С. 13–64; Варшава — 1937. - № 7. — С. 9–56; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. - № 9. — С 19, 24; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С 87, 89; Порохівський Г. Памятна ніч у повстанському штабі//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 1. — С 7-10; Ч. 2. — С. 18–20; Порохівський Г. Штаб Південного фронту//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 7–8. — С. 15–18; Ч. 9. — С 17–20.
СУПРУНЕНКО Ростислав(?—?) — підполковник Армії УНР.
Закінчив Пажеський корпус. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 32-ї артилерійської бригади. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Станом на 22.12.1917 р. — начальник 1-ї Сердюцької гарматної бригади військ Центральної Ради. З 04.02.1919 р. — начальник 20-ї гарматної дієвої бригади Дієвої армії УНР. У подальшому — помічник начальника 18-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. 09.04.1919 р. наказом штабу Дієвої армії УНР формально був звільнений з армії за алкоголізм, але продовжував служити. З 14.04.1919 р. — т. в. о. начальника 18-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. До 07.05.1919 р. — начальник 19-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. У подальшому — звільнений з армії. У 1920 р. знову подав прохання про вступ до Армії УНР. Станом на 1921 р. рахувався дезертиром 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР.
Повернувся в Україну. У 1922–1928 рр. викладав у Харківській школі Червоних Старшин. У 1930-х рр. жив у м. Бородянка під Києвом. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 32; Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 144; Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 22, 27; Спр. 97. — С. 60; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1936. — № 6. — С. 57; Варшава. — 1937. - № 7. — С. 9–56.
СУССЬКИЙ Олександр Пилипович
(?—?) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 17-го піхотного Архангелогородського полку (Житомир). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 29.05.1919 р. — начальник штабу 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. З 19.08.1919 р. — начальник оперативного відділу штабу 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. 3 01.10.1919 р. хворів на тиф у Вінниці. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1696. — Спр. 11. — С. 20.
СУХОДУБОВСЬКИЙ Василь Георгійович
(01.01.1859-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив кадетський корпус, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1879), служив у 97-му піхотному Ліфляндському полку (Двинськ), у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Станом на 01.01.1910 р. — капітан 175-го піхотного Батуринського полку (Умань, згодом — Глухів). Останнє звання у російській армії — полковник.
Станом на 29.09.1919 р. — працівник Головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — 1911. — С. 86.
СУХОЦЬКИЙ Іван Іванович(21.06.1876-13.09.1922) — підполковник Армії УНР.
Походив з Херсонщини. Склав іспит на звання однорічника 2-го розряду при Полоцькому кадетському корпусі. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1899), вийшов підпрапорщиком до Івангородської фортечної артилерії. З 1902 р. служив у Керченській фортечній артилерії. З 1903 р. — в Очаківській фортечній артилерії. З 1904 р. — в офіцерській зведеній роті Офіцерської артилерійської школи. Закінчив курси електроніки при Санкт-Петербурзькому артилерійському заводі (1906), служив у Севастопольській фортечній артилерії. Капітан з 1903 р. 01.06.1918 р. залишив посаду через розформування Севастопольської фортечної артилерії.
З 06.06.1918 р. до листопада 1918 р. — командир 2-ї батареї Коша морської оборони Армії Української Держави. 18.07.1920 р. у таборі Ланцут знов вступив до української армії. З 12.08.1920 р. — старшина для доручень артилерійської управи Військового міністерства УНР.
Похований на українському військовому цвинтарі у Щепіорно.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 111–112; Спр. 905. — С. 15.
СУХОТІН Михайло Миколайович
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан Київського осадного артилерійського полку. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1919 р. перебував у Збройних Силах Півдня Росії.
У червні 1920 р. разом з групою офіцерів перейшов на службу до Дієвої армії УНР З 13.09.1920 р. — начальник відділу постачання Артилерійської управи Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф.