Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(1.08.1894—14.01.1944) — полковник Армії УНР.

Народився у с. Ременів поблизу Львова. Закінчив народну школу, гімназію, навчався на юридичному факультеті Львівського університету. У серпні 1914 р. добровольцем вступив до Легіону Українських січових стрільців. Протягом 5 місяців командував чотою, 6 місяців — 2-ю сотнею, 1 місяць — сотнею, 1 місяць — куренем. У вересні 1916 р. потрапив до російського полону. Перебував у таборі для військовополонених австро-угорської армії у Царицині (Поволжя). Останнє звання в австро-угорській армії — обер-лейтенант.

Сушко Роман, фото 1920 року (Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен. — 1974)

13.01.1918 р. разом з іншими полоненими старшинами Легіону УСС прибув до Києва, де вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців військ Центральної Ради. З 19.01.1918 р. — командир 1-ї сотні 1-го куреня Січових стрільців військ Центральної Ради. З 01.03.1918 р. — командир 4-го (1-го) полку Січових стрільців. Після розформування полку німцями 30.04.1918 р. виїхав до Окремої Запорізької дивізії, де домовився про формування в її складі Окремого Січового куреня з галичан. З травня 1918 р — командир 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави.

Наприкінці вересня 1918 р., після дозволу гетьмана П. Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців, переїхав разом з куренем до Білої Церкви, місця формування загону. У вересні—листопаді 1918 р. очолював 1-й піший курінь загону. З середини грудня 1918 р. — начальник 1-ї Січової дивізії військ Директорії, до складу якої ввійшли 1-й (сформований з галичан), 2-й (сформований з селян-повстанців), 3-й та 4-й (сформовані з вояків Сердюцької дивізії гетьмана П. Скоропадського, які перейшли на бік Директорії) Січових полків. З кінця січня 1919 р. — начальник Північної групи з оборони Коростенського залізничного вузла під Києвом, під час боїв був контужений. З середини лютого 1919 р., після скасування управління 1-ї Січової дивізії, перебував на посаді отамана для доручень при командувачі Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. З середини липня 1919 р. — начальник 11-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку. З 31.03.1920 р. — командир 1-ї (згодом — 16-ї бригади) 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. На чолі збірної бригади 6-ї Січової дивізії брав участь у Другому Зимовому поході 04–19.11.1921 р.

У 1922 р. повернувся до Львова, став одним із співзасновників Української військової організації. У 1927–1930 рр. — краєвий командант УВО на Західній Україні. З 1929 р. — член Проводу Організації українських націоналістів. У 1938 — влітку 1939 рр. керував в Австрії підготовкою молодих військових кадрів ОУН.

Напередодні Другої світової війни сформував з добровольців ОУН т. зв. Легіон Романа Сушка, на чолі якого брав участь у наступі німецької армії під час Німецько-польської війни у серпні 1939 р. Легіон дійшов майже до Львова, але змушений був повернути на захід, оскільки місто було віддане німецьким командуванням радянській стороні. У 1941–1943 рр. співробітничав з кількома іноземними спецслужбами. Вбитий невідомим на одній з вулиць Львова.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 44. — С 2; Сушко Р. Знак часу//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1929. — Ч. 1. — С 18–19; Сушко Р. Базар//Календар Червоної Калини на 1929. — Львів. — 1928; Золоті Ворота Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Верига В. Втрати ОУН в часі Другої Світової війни. — Торонто. — 1991. — С. 170; Самутин Петро. Хронологічні дати VI-ої Січової стрілецької дивізії//Вісті Комбатанта. — 1970. — № 5. — С. 12; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 96; Шпілінський О. Базар//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С 108–134; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. —С. 304–305; УСС, Українські січові стрільці. — Львів. — 1935. — С. 146; Самутин П. Командний складі VI-ої Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С 72; Капустянський М. Похід українських армій на Київ— Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С 61,101,104,106,108, 131,175.

Присяга в Дієвій армії УНР. На передньому плані члени Директорії, начальник штабу Головного Отамана С. Петлюри генерал М. Юнаків (тримає в руках кашкета). Праворуч (зі складеними руками) командувач Трупи Січових стрільців Є. Коновалець, серпень 1919 року (ЦДАКФДУ)

(1891 — після 1937) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1918 р. — значковий 2-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З початку квітня 1919 р. — командир 2-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. З 16.05.1919 р. — командир окремого загону Сірожупанників, що 21.05.1919 р. влився до складу 1-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. З 05.06.1919 р. — командир 2-го куреня 10-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. Був важко поранений у бою 13.06.1919 р., втратив 50 відсотків працездатності. У 1920–1921 рр. був приділений до штабу Запасних військ Армії УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Франції в Ліоні. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. -Ф. 1075. -Оп. 2. -Спр. 927. -С. Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С. 105; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників// Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 5. — С. 47–55; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 423.

(01.02.1883-03.1919) — командир полку Дієвої армії УНР.

Народився у Полтаві. Закінчив Полтавське реальне училище, артилерійське училище, служив у 34-й (Сімферополь) та 9-й (Полтава) артилерійських бригадах. Під час Першої світової війни потрапив до австро-угорського полону. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 12.05.1918 р. — командир гарматного полку 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії української держави, у листопаді 1918 р. під час протигетьманського повстання був