Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Тарапущенко Петро, фото 1918 року (з приватної кохекції)
Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 315
ТАРАНУЩЕНКО Яків Васильович
(09.10.1885-?) — підполковник Армії УНР.
Рідний брат Петра Таранущенка.
Народився у Полтаві. Закінчив Полтавське реальне училище, витримав іспит на звання однорічника 2-го розряду при Петровському Полтавському кадетському корпусі, закінчив Київське піхотне юнкерське училище (22.04.1905), два курси Інтендантської академії (1914). З 18.07.1915 р. — завідувач 27-ї польової хлібопекарні. З 17.09.1915 р. — обер-старшина для доручень корпусного інтенданта 5-го армійського корпусу. З 27.05.1916 р. — начальник 95-ї польової хлібопекарні. З 19.02.1917 р. — дивізійний інтендант 32-ї піхотної дивізії. 24.02.1918 р. — демобілізувався. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 26.04.1918 р. — діловод інтендантського управління 2-го Подільського корпусу Армії Української Держави. З 06.06.1918 р. — обер-старшина для доручень інтендатури Сердюцької дивізії Армії Української Держави.
22.03.1919 р. — 21.05.1920 р. жив як приватна особа у Могилеві-Подільському. У подальшому — помічник завідувача хлібопекарні 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 14.09.1920 р. — т. в. о. начальника інтендантського управління Головного управління постачання Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 259.
ТАРНОПІЛЬСЬКИЙ Микола Гаврилович
(04.11.1891-?) — підполковник Армії УНР.
Тарнопільський Микола, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)
Народився у с. Макошино Сосницького повіту Чернігівської губернії. Останнє звання у російській армії — прапорщик.
У 1919 р. — ад'ютант 1-го куреня 1-го (згодом — 7-го Синього) полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920–1921 рр. служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР.
Помер на еміграції у Чехо-Словаччині.
У складі 7-го Синього полку Дієвої армії УНР воював також рідний брат Миколи Тарнопільського, який загинув у боях з більшовиками.
ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 37–42; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101.
ТАТАРІНЦЕВ Олександр Федорович
(9.08.1889—?) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.
Народився у м. Каре (Кавказ). Закінчив військове училище, один курс Військової академії Генерального штабу (1917). У 1917 р. — старший ад'ютант штабу 9-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1918 р. — молодший ад'ютант штабу 1-го Подільського корпусу Армії Української Держави. 27.12.1918 р. був відправлений з 1-го корпусу у розпорядження командувача Холмсько-Галицького фронту отамана О. Шаповала. З 17.06.1919 р. — начальник штабу 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Восени 1919 р. захворів на тиф. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 56-зв. — 57; Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр 59, С 195–196; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 85.
ТАТАРСЬКИЙ Василь
(28.11.1898-07.1992) — поручик Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у м. Мерефа на Поділлі. Закінчив 6-ти класну гімназію. У 1916 р. був мобілізований до армії, шість місяців служив однорічником у 9-му драгунському Казанському полку. Закінчив Горську школу прапорщиків (грудень 1917 р.). Останнє звання у російській армії — прапорщик.
Татарський Василь, фото 50-х років (фото з журналу «Дороговказ», 1965)
У січні—лютому 1918 р. брав участь у т. зв. Льодовому поході Добровольчої армії під командуванням генерала А. Корнілова.
Навесні 1918 р. повернувся в Україну. З листопада 1918 р. — молодший старшина 4-го Бердичівського запасного полку військ Директорії. У 1919 р. — командир 1-го куреня 2-го Берестейського полку 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. У 1920 р. — т. в. о. начальника постачання 5-го куреня ім. Б. Хмельницького 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
У 1926–1929 рр. навчався у польській школі офіцерів піхоти, вийшов підпоручиком до 57-го піхотного полку у Познані. Закінчив Вищу військову школу (1939). Брав участь у Німецько-польській війні, був начальником штабу групи полковника Мікося. Останнє звання у польській армії — поручик.
З 1940 р. працював в українському громадському комітеті у Берліні. З січня 1942 р. — командир роти у 204-му українському батальйоні шуцманшафту. З серпня 1944 р. — командир 10-ї сотні 29-го полку 14-ї Військової гренадерської дивізії СС «Галичина». Нагороджений німецьким Залізним Хрестом II класу. У березні 1945 р. був призначений начальником штабу 2-ї Української дивізії Української національної армії.
З 1945 р. жив на еміграції у Новому Ульмі. У 1945—56 рр. був головою Спілки українських вояків у Західній Німеччині.
Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1987. — Ч. 4; Побігуїций Є. Мозаїка моїх споминів. — Мюнхен — Лондон. — 1982. — С 51, 52; Татарський В. Під чотирма прапорами. — Мюнхен. — 1962.
ТАТАРУЛІВ (Татаруля) Микола Іванович
(14.12.1884-3.12.1960) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Кременчук Полтавської губернії. Закінчив Кременчуцьке технічне училище, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1907). Вийшов підпоручиком до 175-го піхотного Батуринського полку (Умань, згодом — Глухів), з яким брав участь у Першій світовій війні. З 05.02.1917 р. — командир дивізійного обозу 185-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 15.05.1918 р. — літограф Головного управління Генерального штабу (ГУГШ) Армії Української Держави. З 12.11.1918 р. — старший діловод мобілізаційного відділу ГУГШ Армії Української Держави. З 19.02.1919 р. — помічник начальника частини мобілізаційного відділу ГУГШ Дієвої армії УНР, з
