Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(29.05.1891-05.08.1944) — підполковник Армії УНР, генерал-хорунжий Української повстанської армії (посмертно).

Походив з селян Київської губернії. Закінчив 2-класне Сквирське міське училище. 20.11.1912 р. був мобілізований до 9-го уланського Бузького полку (м. Біла Церква). З 13.06.1914 р. — молодший унтер-офіцер. З 03.08.1914 р. — старший унтер-офіцер. У складі 9-го уланського Бузького полку виступив на фронт Першої світової війни. 17.03.1915 р. був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня. 17.05.1915 р. був відряджений на навчання до школи прапорщиків Мінської військової округи. З 02.07.1915 р. навчався у 1-й Київській школі прапорщиків. 30.09.1915 р. був підвищений до звання прапорщика. Після закінченні школи служив у 8-му та 12-му (з 29.11.1915 р.) запасних батальйонах. Станом на 14.08.1916 р. — т. в. о. командира 14-ї роти.

У 1920–1921 рр. — помічник командира 4-го Київського кінного полку 4-ї Київської дивізії Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу 04–19.11.1921 р., командир окремого кінного загону групи Ю. Тютюнника.

З 1922 р. жив у Острозі, працював агрономом на Бабинському цукровому заводі.

У 1939 р, після окупації радянською армією частини території Польщі, був заарештований НКВС. До 1941 р. перебував під слідством у Брестській в'язниці, звідки був визволений німцями.

Сшупницький Леонід, фото 1921 року (ЦДЛВОУ)

У липні—серпні 1941 р. очолював підстаршинський вишкіл «Холодний Яр» у Рівному, створений революційним крилом ОУН (Бандери) для формування української армії. Однак незабаром вишкіл був ліквідований німецькою окупаційною владою і А. Ступницький перейшов на господарчу роботу.

У березні 1943 р. приєднався до Української повстанської армії. З липня 1943 р. — начальник штабу Української повстанської армії, мав псевдонім «Гончаренко». Одночасно викладав тактику у старшинській школі УПА «Дружинники». Керував бойовими операціями проти німців. Героїчно загинув у бою проти частин НКВС біля села Дермань — застрелився у криївці, не бажаючи потрапити у полон. 27.04.1945 р. рішенням Української Головної Визвольної Ради був посмертно підвищений до рангу генерал-хорунжого УПА.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 77-010; Отмарштейн Ю. До історії повстанчого рейду ген. хор Ю. Тютюнника у листопаді 1921 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 6. — С. 12–20; Петренко. Листопадовий рейд 1921 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1934. — Ч. 6. — С. 6–8; Шпілінський О. Базар//За Державність. — Каліш — 1932. — Ч. 3. — С. 108–134; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 156–171; Ступницький Ю. Спогади про пережите. — Київ — Торонто — 2000; Вовк О. Останній генерал УПА. до біографії Василя Кука//3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — Київ. — 2003. — Ч. 1. — С. 254.

(30.04.1881-?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Кам'янець-Подільський. Закінчив Подільську духовну семінарію, Київське піхотне юнкерське училище (1901). Служив у 34-му піхотному Сєвському полку (Полтава), з яким брав участь у Російсько-японській війні. Був кілька разів поранений у праву руку. Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1913). Під час Першої світової війни обіймав посади старшого ад'ютанта штабу 2-го Сибірського корпусу, старшого ад'ютанта штабу 3-ї Сибірської стрілецької дивізії, штаб-офіцера для доручень штабу 2-го Сибірського корпусу.

У липні 1917 р. за власним бажанням перевівся на посаду начальника штабу 16-ї піхотної дивізії, яка мала українізуватися. З 29.11.1917 р. — начальник штабу 2-го Січовою Запорізького (6-го армійського) корпусу військ Центральної Ради. З 15.04.1918 р., після остаточної демобілізації корпусу, перебував на посаді начальника господарства валок і парків організаційного відділу Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. З 14.12.1918 р. — помічник 1-го генерал-квартирмейстерства штабу військ Директорії. З 05.01.1919 р. — начальник штабу Ударної групи Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 01.02:1919 р. — начальник Північної групи Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 01.03.1919 р. — начальник штабу корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. У квітні—травні 1919 р. перебував під слідством, був виправданий судом. З 01.06.1919 р. — начальник розвідчого відділу штабу Дієвої армії УНР. У липні—вересні 1919 р. — булавний старшина для доручень штабу Головного Отамана. У квітні—липні 1920 р — начальник штабу 2-ї стрілецької (згодом — 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. З липня 1920 р. — начальник військово-історичної управи Головного управління Генеральною штабу УНР. З 03.11.1920 р. — начальник оперативного відділу Генерального штабу УНР.

Сулковський Борис, фото 1905 року (Летопись войны с Японией. — СПб. — 1905. - № 51. — С. 994)

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 4–8; Ф 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 129, 151–152; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 48-зв. — 49; Ф. 4061. — Оп. 1. — Спр. 1. — С 4–7; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 659; Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запоріжського корпусу//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 4. — С. 71–87; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. — № 2. — С. 96; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році, Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 141, 142, 144.

(30.05.1893-19.05.1975) — поручик Армії УНР (підполковник в еміграції).

Закінчив Київське військове училище. Брав участь у Першій світовій війні, був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою та відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — поручик.

Сумароків Павло, фото 50-х років (У 50-річчя Зимового походу Армії УНР. — Нью-Йорк. — 1973)

У 1920 р. у складі Кінного полку Чорних Запорожців брав участь у Першому Зимовому поході. У 1921 р. у складі 4-го Київського кінного полку брав участь у Другому Зимовому поході.

Згодом жив на еміграції у Польщі.

Влітку 1943 р.