Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653 — С. 99; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 1; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш — 1932. — Ч. 3. — С. 163; Герчанівський Д. Вигнати окупанта. — Мюнхен. — 1963; Андрух І. Січові стрільці у корпусі ген. Натієва//Літопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1930. — Ч. 5. — С. 17.
СТЕФАНІВ Опанас (Афоній) Авксентійович
(2.11.1891—?) — підполковник Армії УНР.
Походив з м. Рожищі Луцького повіту Волинської губернії. Закінчив Луцьку гімназію, Чугуївське військове училище (1914), вийшов підпоручиком до Сибирського телеграфного батальйону, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Закінчив один чкурс Військової академії Генерального штабу. У 1917 р. — в. о. начальника штабу 62-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 14.09.1918 р. — старший ад'ютант штабу Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави. З початку грудня 1918 р. начальник штабу Окремої Запорізької дивізії військ Директорії. З 22.01.1919 р. — начальник штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З травня 1919 р — начальник штабу 6-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. У січні 1920 р. утік з табору інтернованих та наздогнав Армію УНР, яка рейдувала по Правобережній Україні у Першому Зимовому поході. Був начальником оперативного відділу штабу армії під час Першого Зимового походу. З червня 1920 р. — начальник штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. З 05.10.1920 р. — підполковник.
У серпні—вересні 1921 р. повернувся на Волинь, де займався сільським господарством. Через свою національно-культурну діяльність мав конфлікти з польськими націоналістами та підпільними членами Комуністичної партії Західної України. Під час однієї з таких сутичок був важко поранений пострілом у голову та втратив одне око. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918 — С. 57-зв. — 58; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 122–123, Спр. 67. — С. 48; Євтимович В. До «Споминів розвідчого старшини 1919–1923 рр. на Великій Україні — І. Вислоцького»//Аітопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1937. — Ч. 9. — С. 13–14; Омельченко Т. Від Кременчука до Бірзули//За Державність. — Каліш. — 1929. — Ч. 1. — С. 165–166; Омелянович-Павленко М. Спогади уіфаїнського командарма. — Київ. — 2002 — С. 215, 224, 376, 393, 413, 422, 424.
СТЕФАНОВИЧ-СТАСЕНКО Павло Свиридович
(13.05.1869 — після 1922) — генеральний значковий Армії Української Держави.
Походив з Чернігівщини. Закінчив Орловський, Бахтіна, кадетський корпус, 3-тє військове Олексіївське училище (1890), вийшов підпоручиком до 2-ї артилерійської бригади (Новогеоргієвськ). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1900), обіймав посади у штабі Кавказької військової округи. З 06.12.1904 р. — підполковник. З 05.11.1905 р. — завідувач військових переміщень на залізницях Кавказької військової округи. З 06.12.1908 р. — полковник. Учасник Першої світової війни. З 1914 р. — командир полку. З березня 1916 р. — начальник штабу 2-ї Кавказької стрілецької дивізії. З 10.04.1916 р. — генерал-майор. З 11.03.1917 р. — начальник штабу 40-го армійського корпусу. З листопада 1917 р. перебував у розпорядженні командувача 9-ї армії. Був нагороджений Георгіївською зброєю.
З 11.04.1918 р. — начальник 83-ї піхотної дивізії, що перейшла на українську службу. З 08.06.1918 р. — начальник 9-ї пішої дивізії Армії Української Держави.
У листопаді 1918 р. виїхав на Дон. З 22.01.1919 р. перебував у резерві командного складу Збройних Сил Півдня Росії.
Білоемігрант. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С. 89; Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 14. — С. 55; Ф. 1078. — Оп 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 41-зв. — 42; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.
СТЕЦЬКИЙ Юхим Онуфрійович
(1886—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у Подільської губернії. Закінчив військове училище, один курс Академії Генерального штабу (1917). У 1917 р. — старшина для доручень штабу 8-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1918 р. — ад'ютант штабу 13-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З кінця листопада 1918 р. — начальник штабу 7-го Харківського корпусу військ Директорії. Станом на 17.05.1919 р. — отаман-квартирмейстер штабу Північної групи Дієвої армії УНР. Станом на 23.08.1919 р. — начальник штабу Волинської групи Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. служив в Армії УНР на муштрових посадах. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918 — С. 57-зв. — 58; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
СТЕЧИШИН Микола Климентович
(06.12.1890-07.08.1977) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у с. Розсіятське Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Походив з родини особистого почесного громадянина, колезького регістратора. Закінчив Херсонське реальне училище. З 20.01.1915 р. — рядовий 457-ї піхотної Таврійської дрркини. Закінчив 1-шу Одеську школу прапорщиків (20.10.1915), служив у 48-му піхотному запасному батальйоні (Одеса). З 10.04.1916 р. — у 417-му піхотному Луганському полісу. З 11.09.1916 р. — командир роти цього полку. З 25.11.1916 р. — начальник команди зв'язку. З 14.04.1917 р. — полковий ад'ютант. З 28.09.1917 р. — штабс-капітан. Під час Першої світової війни був поранений в ноги.
Стечишин Микола, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)
З 10.02.1918 р. — значковий Радзівилівської кордонної бригади, що формувалася Військовим міністерством Центральної Ради. З 01.07.1918 р. — старший ад'ютант Волинської прикордонної бригади
