Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

У 1917–1918 рр. — ад'ютант українізованого 35-го піхотного Брянського полісу. Залишився на цій посаді після того, як навесні 1918 р. полк влився до складу кадрів української армії та був перейменований на 23-й піший Черкаський полк Армії Української Держави. З 01.01.1919 р. — помічник начальника відділу зв'язку Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 11.11.1919 р. — новоушицький повітовий військовий начальник. З 20.04.1920 р. — підполковник. З 17.10.1920 р. — начальник мобілізаційної комісії 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 12.11.1920 р. — т. в. о. начальника 2-го відділу Головної мобілізаційно-персональної управи Генерального штабу УНР. Подальша доля невідома.

Сокольник Опанас, фото 1917 року (з приватної колекції)

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 646. — С. 19- 120; Спр. 652. -С 39.

(19.09.1893-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Кіцькани Бендерського повіту Бессарабської губернії. Закінчив Кишинівське комерційне училище, Одеське військове училище (25.08.1915), вийшов прапорщиком до 297-го піхотного Ковельського полку. З 10.09.1915 р. — командир 10-ї роти цього полку. З 06.11.1916 р. — штабс-капітан. У грудні 1916 р. — лютому 1917 р. був командиром Латиської ударної роти при 297-му полісу. З лютою 1917 р. — командир 2-ї роти, з жовтня 1917 р. — командир 2-го батальйону 297-го полку.

Сологуб Сергій, фото 1920-х років (Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942)

Брав участь в українізації 297-го піхотного Ковельського полку. З листопада 1917 р. — командир 3-ї сотні Українського куреня 297-го полку. З січня 1918 р. — командир цього куреня. У подальшому — начальник пішої сотні, кінної півсотні та кулеметної чоти при Тираспольській повітовій комендатурі. З 10.09.1918 р. — начальник адміністративно-господарчої частини комендатури. З жовтня 1918 р. — командир загону 8-ї Азовської кордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави. З 01.12.1918 р. — командир саперної сотні 4-го Запорізького полку ім. І. Богуна Республіканської дивізії військ Директорії. З 03.08.1919 р. — т. в. о. командира 22-го Запорізького полку ім. І. Богуна Дієвої армії УНР. З 30.08.1919 р. — командир 4-го відділу Дністрянської кордонної бригади Окремого корпусу кордонної охорони УНР. 30.11.1919 р. під Проскуровом потрапив у полон до білих. Після зайняття Півдня України червоними сформував з колишніх вояків Дієвої армії УНР Український курінь у складі РСЧА. У січні 1920 р. перейшов з Українським куренем до 4-ї Галицької бригади Ю. Шепаровича, разом з якою незабаром з'єднався з Армією УНР. З червня по 11.08.1920 р. перебував у відпустці через хворобу. З 11.08.1920 р. — старшина розвідчого відділу 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. У вересні—листопаді 1920 р. — молодший старшина зв'язку військової секції УНР у Румунії. З 01.11.1920 р. — молодший старшина зв'язку відділу повсганчих організацій Головної управи Генерального штабу УНР. З 20.10.1921 р. — в. о. начальника канцелярії 1-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу УНР. З 24.11.1921 р. — в. о. начальника закордонного відділу Генерального штабу УНР. З 24.01.1922 р. — приділений до Головного управління Генерального штабу УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 167. — С 115; Спр. 169. — С 130.

(01.01.1893-27.11.1968) — підполковник Дієвої армії УНР.

Сосідко Григорій, фото 50-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

Народився у с. Велика Данилівка Харківської губернії. Навчався у Харківському технологічному інституті. Був мобілізований до російської армії. Закінчив Віленське військове училище (1915). Був нагороджений Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У березні 1918 р. у Полтаві вступив до 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР. У 1920–1921 рр. — командир Богунського куреня 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.

З 1922 р. жив у Сокалі, грав у місцевому аматорському театрі.

У червні 1943 р. разом із сином Романом вступив до Стрілецької дивізії СС «Галичина», був начальником зв'язку дивізії.

З 1950 р. жив на еміграції у Канаді.

Криловецький І. Мої спогади з часів збройної визвольної боротьби//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 230, Вісті брасгва колишніх вояків 1 УД УНА. — Ч. 131. — С 127; Ріпецький Н„Підгайний Б. Полковник Силенко і полковник Сосідко//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1968. - № 4 — С. 26–29; Насамперед — українець//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1969. — Ч. 1. — С 49–54; Неіфолог//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1968. - № 5/6. — С. 124; Некролог//Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1968. — Ч. 131. — С. 127.

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 68-го лейб-піхотного Бородинського полку (Замостя). Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1920 р. — т. в. о. члена закупівельної комісії Головної управи постачання Військового міністерства УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. - Оп 2. — Спр. 652. — С. 44.

(18.06.1851—?) — полковник Дієвої армії УНР.

Народився у с. Бобрик Роменського повіту Полтавської губернії. Закінчив Полтавську духовну семінарію, Гельсингфорське юнкерське училище (1870). У 1912 р. в чині полковника вийшов у відставку. З початком Першої світової війни добровільно повернувся на військову службу. У 1914–1917 рр. командував 167-м запасним батальйоном. Був комендантом м. Лянцкорунь та Мельниціба. Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1919–1921 рр. — начальник розподільчого пункту Головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. - Оп 2. — Спр. 730. — С. 61–62.

(1888—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Красностав Люблінської губернії. Закінчив