Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ДАСБУ. -Ф. 6. — Спр. 67093. -Т. 776, архівно-слідча справа Снігуровського П. І.; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 226–229.
СОБІЩАНСЬКИЙ Микола Миколайович
(21.08.1872—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Походив з дворян Чернігівської губернії. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1895). Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 121-го піхотного Пензенського полку (Харків). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918–1919 рр. — помічник командира та в. о. командира 39-го пішого Харківського полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. 17.03.1919 р. був переведений до складу 6-го запасного полісу Дієвої армії УНР. 14.04.1919 р. перевівся до 1-го Тульського полку Окремої Російської Тульської бригади Дієвої армії УНР.
Згодом служив у білих. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С 82, Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 19.
СНІГУРОВСЬКИЙ Сергій Іванович
(1878—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Києві, походив з родини військового. Закінчив артилерійське училище (1899). Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 33-ї артилерійської бригади (Київ). З 1914 р. — командир 1-ї батареї цієї бригади. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (19.05.1915, за бій 5.10.1914). Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918–1919 рр. служив у Самохідній управі Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави, згодом — УНР. З 27.08.1919 р. — начальник частини ручної зброї та кулеметів Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР.
З осені 1919 р. перебував у складі Збройних Сил Півдня Росії.
З 1920 р. жив у Радянській Росії. Подальша доля невідома.
«Русский Инвалид». — Петроград. — 1915. — № 116; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 231–232; Список капитанам артиллерии на 1913. — СПб. — 1913.
СОВАЧІВ Василь Якович
(1876—3.05.1924) — полковник медицини Армії УНР.
Народився у Прилуках. Походив з родини священика. Закінчив медичний факультет Київського університету, під час навчання очолював Молоду громаду (українську студентську організацію). Працював лікарем у Вільно. Як військовий лікар брав участь у Російсько-японській війні. З 1907 р. завідував дивізійною лабораторією у Калузі, згодом викладав у Військово-медичній академії. У 1916–1917 рр. — полковий лікар 17-го запасного полку у м. Голта.
У 1918 р. працював у військовому шпиталі в Києві. З 1919 р. — лікар Санітарної управи Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. — головний санітарний військовий інспектор Військового міністерства УНР. Помер від тифу, лікуючи важко хворих селян у с. Осмолода Долинського повіту у Карпатах.
Совачів Василь, фото 1913 року (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
ЦДАВОУ. -Ф. 1396 — особистий фонд Совачова В Я, Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 53; Українські лікарі. — Аьвів. — 1994. — Т. 1. — С. 218.
СОКИРА-ЯХОНТОВ (Яхонтов) Дмитро Миколайович
(1874 — літо 1938) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Народився у м. Кутаїсі, походив з родини військового. Закінчив Тифліський кадетський корпус, військове училище (1896), вийшов підпрапорщиком до Кавказької гірської батареї. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 2-м розрядом (1904). На фронті Російсько-японської війни перебував на посаді старшого ад'ютанта польового штабу 1-ї Манджурської армії. З 1906 р — викладач та вихователь Вольського кадетського корпусу. З 1908 р. — викладач Воронізького кадетського корпусу. Брав участь у Першій світовій війні: командир батальйону 25-го піхотного Смоленського полку, начальник штабу 7-ї піхотної дивізії, командир 25-го піхотного Смоленського полку, начальник 7-ї піхотної дивізії. За Першу світову війну був нагороджений кількома іноземними нагородами, всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (за бій 15–18.11.1914), орденом Святого Георгія IV ступеня (29.04.1917, за бій 13–14.08.1915). Останнє звання у російській армії — генерал-майор.
Сокира-Яхоншов Дмитро, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 9)
У середині серпня 1918 р. очолював 1-шу козацько-стрілецьку (Сірожупанну) дивізію Армії Української Держави. 24.09.1918 р був звільнений у відставку через хворобу. У січні 1919 р. перебував у резерві командного складу штабу Дієвої армії УНР.
З лютого 1919 р жив у Одесі, де у березні—квітні 1919 р займався формуванням Білоросійського батальйону.
З березня 1920 р. служив у РСЧА: командир бригади 41 — ї стрілецької дивізії в Одесі (неофіційно ця бригада називалася Українською радянською дивізією); з квітня 1920 р. — начальник стройового відділення управління формувань 14-ї армії; з червня 1920 р. — начальник Київської школи Червоних Старшин; з січня 1921 р. — інспектор військово-навчальних закладів Київської військової округи; з 25.08.1922 р. — завуч Об'єднаної школи ім. С. Каменева у Києві. У 1924 р. переїхав до Москви, трохи згодом — до Геленджику під Новоросійськом Там у 1933 р. був заарештований та висланий на три роки заслання до Алма-Ати. Після відбуття заслання повернувся до Геленджика, де влітку 1937 р. був заарештований вдруге. За даними родини Яхонтових, помер у в'язничній лікарні у м. Маріїнськ Кемеровської області.
Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва. — 1923. — С. 213; «Русский Инвалид». — Петроград. — 1915. - № 107; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 79–81; Бутович М. Формування Сірої дивізїі у Володимирі-Волинському//За Державність. — Торонто. — 1966. - № 11. — С. 27–28; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісті Комбатанта — 1970. — Ч. 6. — С. 9–11.
СОКОЛЬНИК Опанас Іванович
(18.01.1892-?) — підполковник Армії УНР.
Закінчив 4-класну Кролевецьку гімназію, Київське художнє середнє училище, навчався на архітектурному факультеті Цісарської художньої академії у Відні. У 1915 р. був мобілізований до російської армії. 01.07.1915 р. закінчив
