Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
З жовтня 1917 р. — командир дивізіону 12-ї артилерійської бригади (українізованої). З 05.10.1918 р. — командир 7-го легкого гарматного полку Армії Української Держави. З 29.12.1918 р. — командир 4-го кінно-гарматного полку Дієвої армії УНР. З 26.06.1919 р. — командир 1-го гарматного рекрутського полку Дієвої армії УНР. З червня 1920 р — начальник 4-ї гарматної бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР.
Помер на еміграції.
Русанов Аркадій, фото 20-х років (Белградский альбом. — С. 164)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 29–30; Белградский альбом — С. 164
РУСІЯН (Русіянов) Михайло Тимофійович
(16.11.1876-?) — полковник Армії УНР.
Народився у с. Байдарські Ворота Таврійської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1894), 2-ге Костянтинівське військове училище (1896), вийшов підпоручиком до 1-ї гарматної бригади. 17.03.1905 р. з дивізіоном своєї бригади влився на поповнення до 10-ї Східно-Сибірської стрілецької артилерійської бригади, що брала участь у Російсько-японській війні. З 25.12.1906 р. — молодший офіцер 31-ї артилерійської бригади (Білгород). З 24.08.1910 р. — начальник 4-го Сибірського гірського артилерійського парку. З 04.03.1911 р. — командир батареї у 4-й Сибірській стрілецькій артилерійській бригаді. З 30.06.1913 р. — начальник відділу ручної зброї Іркутського артилерійського складу. З 01.12.1914 р. — начальник 2-го бойового відділу Ковненської фортеці. З 23.12.1914 р. — начальник 3-го артилерійського дивізіону Брест-Литовської важкої артилерії. З 18.02.1915 р. — начальник господарчої частини 2-го Брест-Литовського окремого важкого артилерійського дивізону. З 19.05.1915 р. — командир 2-ї батареї 127-ї артилерійської бригади. З 22.08.1916 р. — підполковник. З 20.05.1917 р. — командир 1-го дивізіону 127-ї артилерійської бригади, закінчив Офіцерську артилерійську школу (1917). Останнє звання у російській армії — полковник.
З 08.01.1918 р. — інспектор артилерії українізованого 5-го Кавказького корпусу. З 23.05.1918 р. — начальник 123-ї артилерійської бригади Армії Української Держави. З 10.10.1918 р. — командир 44-го легкого гарматного полку Армії Української Держави. З 10.12.1918 р. — помічник командира 15-го важкого гарматного полку військ Директорії. З січня 1919 р. — інспектор артилерії Катеринославського Коша Дієвої армії УНР. З середини квітня 1919 р. — командир Холмської артилерійської бригади Дієвої армії УНР. З 27.05.1919 р. — референт з артилерійських справ 2-го товариша військового міністра УНР та начальник управління постачання Головного артилерійського управління УНР. З 19.03.1920 р. — начальник Артилерійської управи Військового міністерства УНР. З 06.06.1920 р. — в. о. начальника головної управи постачання Військового міністерства УНР. Незабаром за фінансові зловживання був засуджений до арештантських рот, однак покарання не відбував. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 50; Спр. 68. — С 116–117; Оп. 2. — Спр. 311. — С. 1–2.
РУЦЬКИЙ Василь Миколайович
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918 р. служив у 4-му Київському корпусі Армії Української Держави. У 1919 р. — начальник відділу навчання військ Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Станом на 12.09.1919 р. — начальник відділу з улаштування та служби закордонних військових представників. Станом на 09.1919 р. значився хворим. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204.
РЯБІНІН (Рябінін-Скляревський) Олександр Олександрович
(11.05.1878 — після 1937) — генеральний хорунжий Армії Української Держави, відомий український історик.
Походив з дворян Ярославської губернії. Закінчив Солігалицьке повітове училище, Казанське піхотне юнкерське училище (1899), слркив у 29-му піхотному Чернігівському полісу (Забалканський штаб, Польща). У 1904 р. перевівся до 7-го піхотного Сибірського Красноярського полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1907). З 26.11.1909 р — старший ад'ютант штабу 32-ї піхотної дивізії (Рівне). З 05.05.1910 р. — старший ад'ютант штабу 37-ї піхотної дивізії (Санкт-Петербург). З 1913 р. — підполковник. Брав участь у Першій світовій війні: старший ад'ютант оперативного відділу штабу 9-ї армії, в. о. начальника штабу 74-ї, 12-ї, 37-ї, 64-ї піхотних дивізій 3 1916 р. — полковник, командир 169-го піхотного Ново-Трокського полку. Був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою.
01.12.1917 р. за постановою Українського військового комітету 9-ї армії був призначений командувачем 26-го Українського корпусу. З січня 1918 р. — генерал-майор з наказу Генерального штабу колишньої російської армії, який ще функціонував на той момент у Петрограді. З 01.04.1918 р. — начальник штабу 7-го Харківського корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 12.10.1918 р. — начальник військово-історичного відділу Головного управління Генерального штабу Української Держави. З 20.12.1918 р. до середини січня 1919 р. — 1-й генерал-квартирмейстер штабу Дієвої армії УНР.
Рябінін Олександр, фото 1907 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадзе)
Згодом виїхав до Одеси, де одружився з Марією Дмитрівною Скляревською та перебрав її прізвище і таким чином уник мобілізації до Збройних Сил Півдня Росії.
18.04.1919 р. був мобілізований до РСЧА. Займав посади в. о. начальника мобілізаційного управління штабу Одеської військової округи та в. о. помічника начальника управління Військових навчальних закладів України. З вересня 1919 р. перебував у Москві як упорядник військово-історичної комісії та військової секції Головархіву. З 01.09.1920 р. — співробітник військово-історичної комісії РСЧА. У подальшому — викладач Одеської піхотної школи та Вищого Одеського інституту. У січні 1931 р. був заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). На слідстві визнав себе винним у причетності до офіцерської організації, однак був звільнений. Повернувся на роботу до Одеського обласного архіву. Вдруге був заарештований наприкінці 1937 р. Подальша доля невідома.
Автор великої кількості військово-теоретичних праць з досвіду Російсько-японської війни та талановитих досліджень з історії українського козацтва.
ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 3. — Спр. 5. — С. 2; Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 43. — С. 73; Ф.
