Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

З 03.04.1918 р. — завідувач пересуванням українських ешелонів з Мінська до Києва. З 08.09.1918 р. — начальник загального відділу залізничної управи Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. У 1919 р. — помічник начальника Головного залізничного управління Військового міністерства УНР. З 23.06.1920 р. — начальник дорожньо-технічного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 148.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 27.06.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Станом на 12.07.1919 р. — начальник мобілізаційної комісії при штабі Кам'янець-Подільської залоги. Доля після листопада 1919 р. невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 201–204.

(?—?) — полковник Дієвої армії УНР.

Народився на Харківщині. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 158-го піхотного Кутаїського полку (Бобруйськ). З 1914 р. — капітан 157-го піхотного Імеретинського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (09.06.1915, за бій 5.11.1914). Останнє звання у російській армії — полковник.

У квітні 1920 р. — начальник відділу постачання штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 01.11.1920 р. — командир 1-го Запасного куреня 1-ї Запасної бригади Армії УНР.

У 1921–1922 рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 137; Самутін П. Командний складі VI-i Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С 72.

(04.07.1885—04(05).10.1940) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Сальський Володимир, фото 1915 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадзе)

Народився у м Острог Волинської губернії. Походив з дворян Волинської губернії. Витримав іспит за 6 класів при Острозькій гімназії, закінчив Віленське піхотне юнкерське училище (1906), вийшов підпоручиком до 126-го піхотного Рильського полку (Острог). Незабаром перевівся до 132-го піхотного Бессарабського полку (Київ). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912), був першим у випуску, нагороджений малою срібною медаллю з занесенням на мармурову дошку академії. З 18.07.1914 р. — старший ад'ютант штабу 70-ї піхотної дивізії. З 10.09.1915 р. — капітан. З 27.05.1916 р. — в. о. помічника старшого ад'ютанта оперативного відділу штабу 12-ї армії. З 24.02.1917 р. — старший ад'ютант оперативного від ділу генерал-квартирмейстерства штабу 12-ї армії. З 02.04.1917 р. — підполковник. За Першу світову війну був нагороджений Георгіївською зброєю (01.06.1915), всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, французьким орденом Почесного Легіону.

Сальський Володимир, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

З листопада 1917 р. — на українській службі: начальник штабу 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. В кінці 1917 р. — начальник штабу командувача протибільшовицьких сил на Лівобережній Україні полковника Ю. Капкана У січні 1918 р. — начальник штабу отамана Ковенка. З 10.03.1918 р. — у комісії з формування української армії. З 22.06.1918 р. — 1-й помічник начальника відділу піших шкіл Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави. З кінця січня 1919 р. — начальник Головної шкільної управи Військового міністерства УНР.

З кінця травня 1919 р. — командувач Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 26.09.1919 р. — командувач Дієвої армії УНР. З 05.11.1919 р. — військовий міністр УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. З 10.02.1921 р. — член Вищої військової ради УНР.

З 1924 р. до дня смерті — Військовий міністр уряду УНР в екзилі. Помер та похований у Варшаві, на цвинтарі Воля.

В Армії УНР також служив рідний брат В. Сальського — хорунжий Олександр Сальський (поручик — посмертно), який брав участь у Другому Зимовому поході, потрапив до полону та був розстріляний під Базаром.

Син В. Сальського Юрій (1915 р. н.) закінчив польську льотну школу у Дембліні (1939). У 1939–1945 рр. як льотчик польських ВПС брав участь у боях проти німців у Польщі, Франції, Великобританії.

З 1951 р. жив у Канаді. У 1953–1980 рр. — радник з військово-повітряних та військово-космічних питань Військового міністерства Канади. Автор численних праць з теорії та практики військової авіації, балістики, космічних операцій.

РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 151–174; ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4-зв; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 2111.1918. — С 48-зв. — 49; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 652; Список Генерального пгглбя 1917. — СПб. — 1917. — С. 142; Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини — Львів. — 1937, Ч. 12. — С. 7—10; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921) — Львів. — 1927. — Ч. 1 — С. 137; Завадський В. Генерал Володимир Сальський//За Д ержавність — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 235–237, Shandmk Р Arms of valor. — 1959; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972 — Кн. 2. — С. 162–165; Валійський А. Ген Володимир Сальський//Вісп Комбатанта. — Нью-Йорк — 1965. — № 5. — С. 36–40; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма — Київ. — 2002. — С. 192, 215, 261; Біографічний довідник до історії українців Канади — Вінніпег. — 1986. — С. 561; Капусгянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Мяланюк Є Уривки зі спогадів. — Київ. — Темпора — 2004. — С. 61, 91, ' 99,101,104–106,108,112,113.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

З березня 1918 р. — помічник командира (згодом — командир) куреня Інструкторської школи старшин Армії УНР, згодом — Армії Української Держави та Дієвої армії УНР. Навесні 1919 р. — в. о. начальника Інструкторської школи старшин. 17.05.1919 р. з частиною