Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7–10.

(15.12.1896-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Прилуки. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

Самійленко Степан, фото 1950-х років (Самійленко С. Ані слави. — Нью-Йорк. — 1965)

У 1917 р. служив у 66-му піхотному Батуринському полку. З осені 1917 р. — старшина 1-го Українського панцерного дивізіону військ Центральної Ради. Комендант автопанцерника «Гайдамака». 09.02.1918 р. з залишками дивізіону влився до Богданівського куреня Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 12.03.1918 р. — командир кулеметної сотні 1-го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР. 3 квітня 1918 р. — командир кулеметної сотні, згодом — куреня 4-го Запорізького полку ім. Б. Хмельницького. Перебував на цій посаді у 1919 р. У січні 1920 р. разом зі старшинами полку ім. Б. Хмельницького був заарештований гайдамаками отамана О. Волоха. Втік з-під арешту, приєднався до Кінного полку Чорних Запорожців, у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920–1923 рр. — командир кулеметної сотні 1-го Кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. З 1950 р. — у США.

Самійленко С. Дні слави. — Нью-Йорк. — 1958, Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Он. 1. — Спр. 98. — С. 50.

(1883 — після 1931) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.

Народився у Москві. Закінчив Казанське піхотне юнкерське училище (1905), Імператорську Миколаївську академію за 2-м розрядом (1911, переведений до Генерального штабу у 1914). З 1911 р. викладав у Чугуївському військовому училищі. З початком Першої світової війни призначений старшим ад'ютантом штабу 9-го армійського корпусу. Згодом — в. о. начальника штабу 174-ї піхотної дивізії, штаб-офіцер для доручень 38-го армійського корпусу, начальник штабу 1-ї Сибірської стрілецької дивізії, начальник штабу 11-ї Сибірської стрілецької дивізії, в. о. начальника штабу 2-го Кавказького корпусу. Останнє звання у російській армії — підполковник.

3 11.10.1918 р. — в. о. начальника штабу Північної бригади Окремого корпусу кордонної охорони Української Держави. З 23.01.1919 р. до березня 1919 р. — начальник штабу 19-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР.

У подальшому служив у Збройних Силах Півдня Росії. У березні 1920 р. перебував у резерві при штабі Донського корпусу Російської армії П. Врангеля.

Згодом служив у РСЧА, приховавши службу в білих арміях. З 02.11.1920 р. — начальник 1-го відділу організаційного управління Всероглавштабу РСЧА. З 01.03.1921 р. — начальник відділення з підготовки військ штабу РСЧА. З 1924 р. секретар інспекції піхоти РСЧА з уставної частини. З 1926 р. — помічник начальника науково-статутного відділу штабу РСЧА. У 1928 р. був демобілізований через хворобу, викладав військові дисципліни у Тімірязівській сільськогосподарській академії. 13.02.1931 р. був заарештований у справі «Весна» (контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 10.05.1931 р. був засуджений на 10 років виправно-трудових робіт. Подальша доля невідома.

ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093. — Т. 130, архівно-слідча справа Самойліва М. О.; ЦДАВОУ — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 25. — Спр. 5. — С. 44; Список лиц с высшим общим военным.

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР. В австро-угорській армії — підстаршина.

З березня 1918 р. — командир Українського Галицького куреня у Полтаві. З листопада 1918 р. — командир Катеринославського полку Січових стрільців військ Директорії. У лютому 1919 р. — начальник 5-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. Наприкінці березня 1919 р. з відома отамана Південно-Східної групи Дієвої армії УНР Т. Янова залишив Дієву армію УНР та виїхав до Галичини. Подальша доля невідома.

Вінтоняк І. Укр. Галицький курінь у Полтаві, 1918 р// Український Скиталець. — Йозефів. — 1922. — Ч. 13. — С 1–3; Ч. 14. — С 9-11; Ч. 15. — С 9-11; Ч. 16. — С 2–4; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісті Комбатанта. — 1970. — Ч. 3–4. — С. 66–67; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 82, 297.

(25.11.1896-14.09.1982) — сотник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).

Походив з селян Переяславського повіту Полтавської губернії. Закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків (15.04.1916), служив молодшим офіцером 207-го піхотного запасного батальйону.

Самутін Петро, фото 30-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

З 14.05.1917 р. служив у 15-му піхотному Шліссельбурзькому полку, який у грудні 1917 р. був українізований та перейменований у 21-й Січовий Запорізький полк Вільної України (входив до складу 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради). З 25.11.1917 р. був ад'ютантом та командував куренем цього полку. 01.05.1918 р закінчив Інструкторську школу старшин, згодом — молодший старшина 2-го пішого Волинського полку Армії Української Держави. 01.07.1918 р. звільнився з армії, як студент господарчої школи. 01.11.1918 р. був мобілізований до 28-го пішого Стародубського полку, у складі якого перейшов до військ Директорії. З 01.12.1918 р. — помічник командира цього полку. З 01.06.1919 р. до 05.12.1919 р. — державний інспектор 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. До 28.02.1920 р. перебував на інтернуванні у Польщі. Згодом — старшина штабної сотні 6-ї Стрілецької дивізії Армії УНР, з жовтня 1920 р. — командир цієї сотні.

З 1928 р. — контрактний старшина польської армії, служив у 13-му піхотному полку у м. Пултуськ. У 1938 р. закінчив польську Вищу військову школу. Брав участь у Німецько-польській війні, був у розпорядженні начальника 1-ї піхотної дивізії Легіонерів. З 09.09.1939 р. — помічник начальника етапів армії «Модлін». Був поранений. 17.09.1939 р. в районі м. Грубешів потрапив до німецького полону. Останнє звання у польській армії — майор.

У