Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
САВЧЕНКО Григорій Олексійович
(1886—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Павлоград. Станом на 1.01.1910 р. — підпоручик 3-го Владивостоцького фортечного артилерійського батальйону. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1920–1921 рр. — помічник командира та в. о. командира 1-ї Запорізької гарматної бригади Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 48.
САВЧЕНКО-БІЛЬСЬКИЙ Володимир Олександрович
(14.07.1867-21.09.1955) — генерал-хорунжий Військово-морського флоту УНР.
Походив з дворянської родини с. Оленівці Чернігівської губернії. На військовій службі з 1888 р. З 1893 р. — старшина. У 1907 р. був членом українського гуртка «Кобзарь» у Севастополі. Служив на Чорноморському флоті. З 06.12.1915 р. — підполковник по адміралтійству. У 1917 р. — командир Севастопольського півекіпажу. Останнє звання у російській армії — полковник по адміралтійству.
Був активним діячем українського військового руху в Криму та членом ради Севастопольської української чорноморської громади. З 23.12.1917 р. — директор канцелярії Морського секретарства Центральної Ради. З 05.01.1920 р. перебував поза штатом. Станом на 19.04.1920 р. — начальник Морського генерального штабу УНР. Станом на 04.08.1920 р. — помічник начальника управління Морського флоту УНР. Протягом 19.05.-11.07.1920 р., 25.07.-17.11.1920 р. та з 04.07.1921 р. — начальник Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР (до її ліквідації у 1922 р.).
Савченко-Більський Володимир, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1935. — Ч. 5)
У 1943 р. був одним із ініціаторів формування у складі вермахту Українського визвольного війська. З 1945 р. жив на еміграції у Франції. Помер та похований у м. Абодант.
Шрамченко С. Рідкий Ювілей//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 9. — С. 7; Михайлик М. Український національний рух у Криму в 1917 році// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С 12–14; Ч. 7–8. — С 22–26; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 252; Список флота на 11.04.1916. — СПб. — 1916. — С. 770; Список флота на 1917. — СПб. — 1917. — С. 146.
САВЧИНСЬКИЙ Леонід Опанасович
(30.10.1879-?) — полковник Армії УНР.
Народився на Поділлі. Закінчив гімназію, Київське піхотне юнкерське училище (1900), служив у 74-му піхотному Ставропольському полку. Закінчив Олександрівську військово-юридичну академію за 1-м розрядом. Станом на 01.01.1910 р. — капітан, помічник голови військово-прокурорського нагляду Варшавської військової округи. З 10.04.1911 р. — підполковник. З 22.04.1911 р. — військовий слідчий Київської військової округи. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918 р. — голова суду 4-ї кінної дивізії Армії Української Держави. У 1919 р. — юрисконсульт Головного управління постачання Військового міністерства УНР. З 25.08.1919 р. — начальник канцелярії управління 2-го помічника Військового міністра УНР у справах постачання. Доля після листопада 1919 р. невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 213; Список подполковникам на 1913. — СПб. — 1913. — С. 1108.
САДОВСЬКИЙ Михайло Вікентійович
(29.07.1887-29.12.1967) — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Народився у Києві. Закінчив реальне училище, навчався у Київському університеті. Закінчив Чугуївське військове училище (1912), вийшов підпоручиком до 167-го піхотного Острозького полку (Черкаси), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1918 р. — помічник начальника інспекторського відділу Головної шкільної управи Військового міністерства УНР, згодом — Української Держави. У 1919 р — 1-й помічник начальника учбового відділу Головної шкільної управи Військового міністерства УНР. 16.05.1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону. 21.09.1919 р. повернувся до Дієвої армії УНР, служив на посаді помічника начальника культурно-освітнього відділу Головного управління Генерального штабу. Станом на 19.04.1920 р. — помічник начальника відділу призначення на посади Військового міністерства УНР, сотник. З 07.07.1920 р. — начальник канцелярії Головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР.
Садовський Михайло, фото 40-х років (Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — Ч. 1)
Після 1923 р. перебував на еміграції у Польщі. Виконував обов'язки начальника канцелярії Військового міністерства УНР в екзилі. З 1928 р. — заступник голови Українського воєнно-історичного товариства.
З кінця 1940 р. перебував на посаді в. о. Військового міністра УНР, підтримував ідею формування у складі німецької армії українських збройних формувань, зокрема — Українського визвольного війська (1943) та Української національної армії (1945). У 1944 р. Державним центром УНР в екзилі був підвищений до рангу генерал-хорунжого.
З 1945 р. жив на еміграції у Німеччині та Франції. У 1952 р. переїхав до Канади, жив у Торонто. Був ініціатором створення у Канаді Українського воєнно-історичного інституту, який відновив видання збірника «За Державність» та «Бібліотеки воєнно-історичного товариства», що видавались до 1939 р. у Польщі. Встиг видати 10-й та 11-й збірники «За Державність», а також кілька книг спогадів. Помер та похований у Торонто.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 38–41; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С 39; Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р./УЛітопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7—10; Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура-Степовий//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С 29–33; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952; Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С 559–560; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 81, 173, 174, 195, 196, 352, 353, 367; Некролог//Вісті Комбатанта, — Нью-Йорк. — 1968. - № 1. — С 60–62; Некрологу/Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен — 1968. — Ч. 128.
САЖИН Микола Костянтинович
(?—?) — підполковник Армії УНР.
Закінчив військове училище (1909), вийшов підпоручиком до 9-го Східно-Сибірського стрілецького полку (Владивосток). Останнє звання у російській армії
