Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

В іранських народів теж є легенда про потоп і про єдину людину, яка врятовується, тільки ім’я цієї людини інше: тут вона зветься Німа і рятується в огородженому саду на вершині гори. Там же разом з нею рятуються і тварини, а від них знову заселяється земля.

Легенда про велику повідь поширена і серед китайців. А в стародавній Греції було навіть не одне, а кілька оповідань про всесвітній потоп. У різних місцевостях Греції вони були різні. Так, наприклад, жителі Аттіки і Беотії розповідали, що жив на землі якийсь цар Огігес і під час його царювання всю землю було затоплено водою. Врятувалися від загибелі на кораблі лише цей цар і кілька його супутників, чоловіків і жінок.

Зовсім інша легенда про потоп ходила у Фессалії (на північ від Аттіки).

«В далеку давнину, коли люди ще не вміли добувати залізо і робили собі зброю та інші речі з міді,— розповідається у фессалійській легенді,— жив якийсь Девкаліон, син Прометея, володар фессалійського міста Фтії і чоловік Пірри. Володар усіх богів і людей, Зевс, вирішив потопом знищити злочинний людський рід і затопив усю землю. Лише Девкаліон та його дружина Пірра врятувалися на кораблі, який вони збудували за порадою Прометея. Дев’ять днів і ночей носився їх корабель на хвилях, поки не причалив до гори Парнас. Там Девкаліон приніс жертву Зевсу в подяку за своє врятування. А Зевс устами одного віщуна звелів Девкаліону: «Облачіть голову, розв’яжіть пояс одягу і кидайте за спину кістки великої матері». Девкаліон зрозумів, що хоче сказати Зевс такими загадковими словами. «Велика мати», — це означало землю, а «кістки великої матері» — це означало камені. Він так і зробив, як повелів цар богів. Тоді з каменів, які кинув Девкаліон, утворилися чоловіки, а з каменів, які кинула Пірра — жінки. Так знову з’явився на землі рід людський, і знову заселилася земля».

Біля храму Зевса в Афінах греки довгий час показували гробницю Девкаліона; а могила Пірри була в Кіносі (в Локріді). Як же не вірити легендам про потоп, коли навіть гробниці Девкаліона і Пірри довгий час можна було бачити?

А ось який кривавий переказ про потоп записано в старовинній німецькій священній книзі Едді: «У бога Борра було три сини: Одін, Вілі і Be. Ці його сини та ще його ж онук Буррі вбили якогось І міра, батька льодових велетнів Грімтурсів. З тіла цього І міра вони спорудили всесвіт, а кров, що потекла з його трупа, стала водою. Крові вилилося з ран Іміра так багато, що в ній потонули всі льодові велетні. Врятувався на кораблі лише велетень Бергельмір та його дружина, від яких і походить людський рід».

Цікаво, що оповідання про потоп, до того ж дуже стародавні, зустрічаються і в Америці — на протилежному кінці землі, у народів, які довгий час зовсім нічого не знали про Європу.

Ось що розповідають про потоп індіанці-чібчі, які живуть у Південній Америці. Жив колись «божий чоловік», на ім я Бачіка. В нього була дружина Гуїтака, або Чія, жінка вродлива, але дуже зла, до того ж вона ще займалася і чаклунством. У ті часи чібчі були справжніми дикунами і жили в долині ріки Фунси, яку тоді з півдня оточували скелі. Бачіка робив їм багато добра. Він навчив їх вирощувати кукурудзу і картоплю, виготовляти одяг з волокон бавовнищі жити благоустроєним суспільством. Але Чія, зла Чія, скрізь заважала його прагненням. Їй було дуже неприємно, що праця Бачіки дає все кращі й кращі наслідки. Чія вирішила, нарешті, погубити чібчів. Для цього вона перегородила ріку Фунсу загатою, і вода ріки затопила всю долину; лише небагатьом жителям країни пощастило врятуватись од поводі на найвищих вершинах гір. Тоді розгнівався Бачіка. Він прогнав Чію з землі і зробив її місяцем, а загату, що перегороджувала ріку, розбив блискавкою. Вода стекла, і країна чібчів знову з’явилася з-під води.

Така легенда чібчів. У іншого індіанського племені живуть перекази, в яких про всесвітній потоп розповідається прямо. В них сказано, що колись справді був всесвітній потоп і цей потоп погубив «усе живе на землі».

Мексіканські індіанці теж розповідають про потоп, від якого врятувалося на кораблі чи па плоту тільки одна сім’я — Кокскокс зі своєю дружиною Хочікветцаль.

А в індіанців-мечеоканавів легенда про всесвітній потоп дуже схожа на біблійну. В ній докладно розповідається, що чоловік, на ім’я Тецпі, сів на великий корабель разом з дружиною та дітьми; вони взяли з собою всіх тварин, які тільки водились на суші, запас їжі для них і хлібних зерен для людей; потім Великий Дух Тецкатліпок затопив землю і наказав, кінець кінцем, водам очистити її. І коли все сталося з волі божої, Тецпі випустив із свого корабля шуліку, щоб він подивився, чи багато ще води на землі. Але птах, що живиться мерцями, не повернувся назад, бо знайшов для себе багато їжі: вся земля була вкрита мерцями. Тоді Тецпі почав посилати з тією ж метою інших птахів. Із них повернулася назад лише маленька пташка колібрі. Вона в своєму носику принесла маленьку зелену гілочку. Годі Тецпі зрозумів, що земля знову вкривається рослинами, і причалив свій корабель до гори Колгуакану.

Таку розповідь про всесвітній потоп записали священики-місіонери, які довгий час перебували серед індіанців, намагаючись навернути їх у християнську віру.

Багато подібних розповідей записали священики і в інших країнах, що були заселені первісними племенами. І багато з цих розповідей дуже схожі на легенду про всесвітній потоп, записану в біблії (Буття, глави VI–IX).

Зважаючи на всі ці розповіді, та ще на таку велику їх