Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

пояснюється другим, а цей — третім, а цей — четвертим, і так без кінця. Будь-яке явище може відбутися лише тоді, коли для нього є всі сприятливі обставини. Не буде всіх цих обставин — не виникне і явище. Не буде одного з них — і явище відбудеться зовсім не так. Отже, всяке явище щільно пов’язане з обставинами, і вони на нього впливають.

А що таке обставини? Вони теж — явища. Виходить, явища впливають на явища, — одні на інші. Це треба добре розуміти — без цього не буде зрозумілою ні природа, ні людське життя. І нічого не буде зрозумілим. Кожне явище — це кільце з цілого ланцюга причин і наслідків. Де його кінець? Цього ми не знаємо. Чи дійдемо ми до нього? Можливо, що і ніколи не дійдемо. Але це для нас і не важливо: як-не-як, ми все-таки будемо до нього йти і йти завжди. І все далі і далі.

Непояснене у нас завжди буде попереду, зате, що вже пройдено, те виявиться і пояснимим і поясненим. І воно вже в наших руках. А те, що в руках — за те ми тримаємося і повинні триматися міцно, бо це достовірне знання. Це немовби початок ниточки, з якою ми і розплутуємо клубок різних таємниць. А достовірні знання тому так і звуться, що нас уже не обманюють і на них можна покластися. І ось саме це для нас особливо важливо: дарма, що багато чого ще не з’ясовано. Колись і воно буде в наших руках.

Вся суть у тому, щоб відрізнити брехню од істини. Вся суть у тому, щоб вміти відрізнити її завжди і скрізь, і до того ж з достовірністю. Тоді стане зрозуміло, що і в незрозумілому і ще не пізнаному нема і не може бути нічого чудесного.

І справді, що таке таємниця? Таємниця — це та ж природа, тільки ще нам невідома…

Ось що сказав славетний Кеплер: «Перш ніж вірити в чудеса, треба спробувати і вичерпати всі способи пояснити їх».

Коли дещо в природі ще не пояснено, то з цього ще не може випливати, що воно непоясниме.

РОЗДІЛ III
РОЗПОВІДІ ПРО ВСЕСВІТНІЙ ПОТОП
ЩО РОЗПОВІДАЮТЬ ПРО НЬОГО РІЗНІ ПЛЕМЕНА І НАРОДИ

У багатьох, дуже багатьох народів і досі зберігся переказ про те, що колись на землі був всесвітній потоп.

Кажуть, ніби вся земна куля була тоді вкрита водою, навіть найвищі гори сховалися під її хвилями, а всі рослини, всі тварини, всі люди загинули.

Такі перекази є майже у всіх народів.

Так, наприклад, на островах Товариства, в Тихому океані, до цього часу розповідають про те, що морський бог Руагату колись наслав на людей потоп, який і поширився на всю землю вище за вершини найвищих гір. Трапилося це тому, що якийсь рибалка випадково зачепив своїми вудочками за волосся морського бога, коли той спав під водою. Руагату страшенно розгнівався і за провину рибалки вирішив покарати всіх людей. Врятувався, зрозуміло за згодою морського бога, лише той самий рибалка, який розгнівав його, та дружина і діти рибалки. Бог дозволив їм сховатися на одному маленькому і низькому кораловому острові. Так вони й зробили і тому врятувалися. Через них земля знову заселилась людьми.

Але як міг зберегтися під час всесвітнього потопу маленький острівець і чому морський бог за провину однієї людини погубив усіх, навіть безвинних людей, а винуватого рибалку врятував? Цього переказ не пояснює.

А втім, і пояснювати нічого: адже бог є бог і робить все, що йому заманеться і як йому захочеться.

|Гренландці теж чули від своїх дідів і прадідів про всесвітній потоп. «Колись увесь світ був вкритий водою, — твердять вони, — і всіх людей було потоплено, дехто з них став вогненним духом. Залишився живим тільки один мужчина. Він ударив своїм жезлом об землю — і з неї вийшла жінка, і від цього подружжя земля скоро знову заселилась».

А ось що розповідається в одній китайській, дуже старовинній «книзі про Східну Монголію: «У монголів, які проживають тут, існує з незапам’ятних часів переказ, що води потопу заливали колись їхній край; коли ж вода спала, то ті місця, де вона була, вкрилися піском».

Надзвичайно цікава розповідь про потоп є в дуже старовинній священній індуській книзі, що має назву «Закони Ману». Там розказується:

«Істота, сили якої невідомі, створила всесвіт», а потім знову перейшла «у всевишній дух, змінивши час дії на час спокою. Ця невідома сила, поперемінно пробуджуючись і відпочиваючи, оживляє й руйнує у вічній послідовності все живе, що рухається і не рухається».

Кожен такий проміжок то спокою, то роботи триває, за словами Ману, кілька тисяч століть, і в цей час відбувається то створення, то руйнування незліченних світів. Найвища істота вже багато разів робила таку справу, і до того ж без будь-яких зусиль, наче граючись, і все заради втіхи.

«Перша єдина причина, — сказано далі в індуській старовинній книзі,— навмисне утворила води і плавала на їх поверхні в образі творця — Брами, який створив сушу і заселив землю рослинами, тваринами, небесними істотами і людьми. Зробивши це, Брама кожного разу засинав, а під час його сну, після довгого існування, все видиме гинуло від вогню. І коли Брама знову пробуджувався, він бачив, що весь світ перетворено в одноманітний океан, вода вкривала всю землю і навіть найвищі гори. І так бувало кілька разів».

За іншим індуським переказом, під час одного такого всесвітнього потопу сам Ману, святий син Вівасваті, врятувався од потопу на кораблі, який він побудував за наказом Брами, що з’явився до нього у вигляді риби. Коли ж потоп уже мав припинитися. Брама надав святому Ману велику владу — самому створити всі живі істоти, які загинули