Серед таємниць і чудес - Микола Олександрович Рубакін

Так твердять араби. Старовинний переказ цілком задовольняє їх. Вони йому вірять. Вірять від щирого серця, як вірили їхні діди і прадіди. У їхній душі немає ніякого сумніву: а може, діди і прадіди помилялися? А може, і слова Їхні зовсім неправильні? Мандрівник запитав одного араба:

«Звідки ти знаєш, що в глибині гори — монастир? Я в цьому сумніваюсь».

«Як? — вигукнув з жахом араб. — Ти сумніваєшся? Отже, ти робиш великий гріх, Те, що кажуть наші діди і батьки, щира правда. Хто їм не вірить, той ображає бога. Старовинні перекази священні».

«Перш ніж вірити, я хочу перевірити», — зауважив мандрівник.

«О володарю, не роби цього! — сказав араб. — Аллах уб'є тебе за це. Не можна перевіряти чудеса: вони — знамення божі».

Але вчені люди все-таки вирішили, що брати чужі слова на віру не можна, якщо не хочеш обманутися; а віра обманює. Еренберг та Сітцен дослідили явище і довели, що в ньому нічого чудесного немає.

Справа от у чому. Схили Джебель-Накугу нахилені під кутом 45 градусів. Вітри нанесли на них купи піску з пустелі. Кроки мандрівника, чи навіть птах, що сів на пісок, чи порив вітру все це примушує пісок котитися вниз. Піщинки, що котяться вниз, створюють легкий шум. Спочатку цей шум тихий. Але до піщинок приєднуються дедалі більші маси піску. Від цього шум гучнішає і поступово перетворюється в голосний пронизливий стогін.

Таке наукове пояснення цього явища. Щоб воно відбулося, зовсім непотрібно ніякого підземного монастиря з монахами і ніяких надприродних сил.

Однак і таке явище не єдине. При подібних обставинах воно повторюється і в інших місцях.

За тридцять п’ять кілометрів від Кабула (в Азії) знаходиться гора Рег-Раван. Це нашою мовою означає «скеля, що хитається». Як і Джебель-Накугу, вона вкрита шаром білого пісковика і захищена з двох боків вапняковими і піщаними пасмами. Коли кілька чоловік спускаються з гори, то лунає голосний звук, схожий на барабанну дроб.

Подібне явище спостерігається в Чілі (Північна Америка) в долині Копіано, на горбі Ель-Брамадор, що нашою мовою означає «виючий».

У Каліфорнії, в Кламатському окрузі, є ряд пагорбів, які іноді голосно плачуть і стогнуть. Про них розповідає очевидець Карл Мейєр: «Коли скочується пісок з цих пагорбів, чути голосне дзюрчання. Воно мені здалося надзвичайно дивним і дуже вразило мене».

Таке саме буває і на другому кінці землі, в Іспанії — в Піренейських горах.

Восени 1828 року Піренеї відвідав один мандрівник. Опівночі; він вийшов із містечка Баньєрес-де-Люшои, щоб піднятися на одну дуже дику кручу, що звалася Порт-де-Венаск.

«Кружляючи по гущавині чагарника і ущелинах, — розповідає він, — ми дійшли до готелю близько другої години ночі. Звідти, трохи відпочивши, на світанку рушили далі. Дорога пролягала по вузькій ущелині, що майже прямовисно здіймалася в горах. Потім перед нами несподівано з’явився дуже красивий краєвид. Мовчки, з подивом ми дивилися з висоти ущелини на одиноку пустинну гору Маладетту: ця гора здавалася нам привидом.

Раптом ми почули глухий, повільний і жалібний звук, схожий на звуки арфи. Навкруги була тиша. І ільки цей звук лунав у тиші. Напевно, він виходив з величезних кам’яних скель, що нас оточували. Але даремно ми намагалися визначити, з якого місця він долинає і що саме і чому звучить так дивно. Сонячне проміння саме в цю хвилину яскраво освітлювало снігові вершини гори, і не від цього проміння і зазвучали гори? Через кілька днів, прийшовши знову на це ж місце і в той самий час, що й раніше, я марно прислухався, бажаючи почути жалібний стогін… Його не було.

В повітрі було, як і раніше, тихо, але сонце сховалося вже за хмари, і густий туман висів над більшою частиною гірського хребта».

Не було сонця — не було і звуків.

Ця розповідь про гору, що стогне, дуже нагадує розповідь про статую Мемнона, яка звучить.

Визначний німецький вчений Гумбольдт під час подорожі по Америці побачив на берегах ріки Оріноко великі гранітні скелі. Індіанці називають їх «камінням з музикою». Під час сходу сонця, приклавши вухо до скелі, можна почути особливий звук, схожий на звуки органа. Чому звучать ці скелі? Розглянувши їх уважно, Гумбольдт помітив, що в скелях є дуже багато вузьких і глибоких тріщин. Удень їх досить сильно нагріває сонце; навіть за ніч вони не зовсім охолоджуються. Ще й уранці скелі тепліші за повітря, яке їх оточує. Помітивши це, Гумбольдт прийшов до висновку, що звук, який виходив зі скель, міг виникнути, наприклад, так.

Повітря всередині скелі, тобто в тріщинах, тепліше, ніж зовні. Через це нагріте внутрішнє повітря потроху виходить із тріщин — його виштовхує холодне зовнішнє повітря, подібно до того, як це буває взимку в хаті з відчиненими дверима. Отже, всередині скелі в тріщинах утворюються потоки повітря. До складу каменю, з якого створені «музичні скелі», входить слюда.

Повітря, проходячи тріщинами назовні, швидко коливає тоненькі пластинки слюди, що містяться в тріщинах; від коливання цих пластинок і виникають звуки.

Ось як пояснив звучання скель визначний вчений Гумбольдт. Між іншим, воно, хоча й правильне, але не вичерпне.

Суть справи не тільки в слюді, а і в інших тріщинах, що є в цих скелях, так само як і в статуї Мемнона.

Відомі