💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Читаємо онлайн Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
інтернований у Литві. У 1940 р. звільнений з полону за незясованих обставин.

У 1941–1944 рр. був редактором німецької газети, що виходила у Рівному.

У 1944 р. виїхав до Західної Європи, у 1950 р. — до Канади. Помер та похований у Торонто.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 95–100; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 80; Ф. 2257. — Оп 2. — Спр. 6. — С. 2–3; Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 505; Руккас А. Участь українців — контрактний офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90–102.


ПЕТРІВ

(?—01.1920) — командир полку Дієвої армії УНР.

У серпні 1919 р. — командир 1-го запасного куреня Волинської групи Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — командир збірного пішого полку Волинської дивізії Дієвої армії УНР. Помер від тифу в с. Худоліївка у січні 1920 р.

Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002 — С. 425, 435.


ПЕТРІВ Всеволод Миколайович

(02.01.1883-10.07.1948) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Петрів Всеволод, фото 1919 року (з фондів ЦДАВОУ)

Народився у Києві, походив з дворян Київської губернії. Син генерала російської армії, зять (за першим шлюбом) відомого київського історика професора Іконникова. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, 1-ше військове Павлівське училище (1902), вийшов підпоручиком до 24-го піхотного Симбірського полку. 12.11.1902 р. перевівся до 7-го понтонного батальйону. 02.04.1903 р. був приділений до лейб-гвардії Литовського полку (Варшава). 04.04.1904 р. був переведений до цього полку. У 1910 р. закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом. З жовтня 1910 р. — командир роти 165-го піхотного Луцького полку (Київ). З жовтня 1912 р. — молодший ад'ютант штабу Київської військової округи. З лютого 1913 р. — старший ад'ютант штабу 42-ї піхотної дивізії (Київ). З 15.09.1914 р. — в. о. штаб-офіцера для доручень штабу XXIV армійського корпусу. З березня 1915 р. — в. о. штаб-офіцера для доручень штабу X армійського корпусу. З жовтня 1915 р. — підполковник. З 09.05.1916 р. — начальник штабу 7-ї Туркестанської стрілецької дивізії. З березня 1917 р. — полковник. Під час Першої світової війни за бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю (24.01.1917, за бій 27.04.1915) та всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою.

У 1917 р. брав активну участь в українському русі на Західному фронті. Протягом 15–24.11.1917 р. організував з українців частин Західного фронту полк ім. Костя Гордієнка, на чолі якого незабаром прибув до Києва, де брав участь у вуличних боях проти більшовиків. З 09.02.1918 р. — командир 3-го Запорізького куреня військ Центральної Ради, який після здобуття Києва 17.03.1918 р. був розгорнутий у 1-й Запорізький кінно-гайдамацький полк імені Костя Гордієнка Армії УНР. З червня 1918 р. — у розпорядженні начальника Генерального штабу Української Держави. З 29.07.1918 р. — начальник штабу 12-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З серпня 1918 р. — у розпорядженні начальника Генерального штабу Української Держави. З 14.10.1918 р. — помічник начальника навчального відділу по піших школах Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави. З 28.10.1918 р. — помічник начальника 2-ї Київської спільної юнацької школи. З 01.12.1918 р. — помічник начальника Інструкторської школи старшин. З 22.12.1918 р. — начальник Житомирської юнацької школи. Перебуваючи на цій посаді, 13.03.1919 р. був контужений у бою, але залишився на чолі школи. З 02.06.1919 р. — командувач Волинської групи Дієвої армії УНР. З 09.07.1919 р. — військовий міністр УНР. З 05.11.1919 р. — товариш Військового міністра УНР. З 01.05.1920 р. — інспектор піхоти Армії УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. З березня 1921 р. — 1-й генерал-квартирмейстер Генерального штабу УНР. З 19.08.1921 р. — начальник Генерального штабу УНР. У червні 1922 р. за власним бажанням звільнився у запас.

Петрів Всеволод, фото 1921 року (з фондів ЦМВОУ)

Жив на еміграції у м. Хуст, був професором місцевої Української державної гімназії. Читав лекції в Українському високому педагогічному університеті у Празі, був професором Української реальної гімназії у м. Моджари. 14–15.03.1939 р. перебував у Хусті під час Карпатської України, відмовився прийняти командування Збройними Силами Карпатської України, але дав згоду надати допомогу штабу місцевих січовиків.

30.06.1941 р. у Львові після проголошення революційним крилом ОУН (Бандери) Українського уряду на чолі з Я. Стецьком увійшов до складу уряду як військовий міністр Під час Другої світової війни брав активну участь у різних переговорах з німцями щодо долі України та українців. Кілька разів отримував пропозиції очолити Українське визвольне військо (1943) та Українську національну армію (1945), але відмовлявся. Був одним із найближчих радників командувача Української національної армії генерала П. Шандрука.

З 1945 р. перебував на еміграції у Західній Німеччині. Помер у таборі для переміщених осіб у Реґенсбурзі.

ЦДАВОУ. — Ф. 3947, особистий фонд В. П. Петріва; Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С 101–102, Ф 1078 — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 46-зв. — 47; РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. — Д. 28573; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів — 1927. — Ч. 1, 1928. — Ч. 2, 1930. — Ч. 3; 1931. — Ч. 4, Петрів В. Житомирська юнацька школа//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 5. — С. 18–19, Ч. 6. — С. 7–10; Ч. 7–8. — С. 15–18; Ч. 10. — С. 11–15; Ч. 11. — С. 14–17; 1937. — Ч. 1. — С. 19–21; Ч. 3. — С. 14–17, Ч. 6. — С. 17–18; Євггимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7—10; Петрів В. Сторінка виправлень//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 269–271; Єрошевич П. З боротьби українського народу за сюю незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 19–20, 23, 35, 37–39; Єфремів С. Бої 14–15 березня 1939 року на Карпатській Україні//За Державність. — Торонто. — 1966. — № 11. — С. 128–164; Список Генерального штаба 1914. — СПб. — 1914. — С. 590, Список Генерального штаба 1917. — СПб. — 1917. — С. ИЗ; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 85; Отрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР//Тризуб. — 1973 — Ч. 71. — С. 9–18;

Відгуки про книгу Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: