Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

З січня 1919 р. — корпусний інтендант 9-го дієвого корпусу, згодом — головний інтендант Північної групи Дієвої армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С 8

(1888–1957) — український військово-політичний діяч.

Рідний брат відомого українського громадсько-політичного діяча Петра Певного.

Народився у Полтаві. У 1917 р. служив у складі 150-го піхотного Таманського полку російської армії. Останнє звання у російській армії — прапорщик. Влітку — восени 1917 р. — член Центральної Ради. У листопаді 1917 р. — лютому 1918 р. — комісар Центральної Ради на Південно-Західному фронті, у лютому — квітні 1919 р. — інспектор національно-культурнополітичних справ Південно-Західного району та Північної групи, з 16.04.1919 р. — державний інспектор Північної групи, далі — т. в. о. головного державного інспектора та помічник головного державного інспектора УНР. У 1920 р. залишився в Радянській Україні. У 1931 р. засуджений у справі Спілки Визволення України до ув'язнення на Соловках. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С 143

(17.11.1879-30.10.1931) — підполковник ветеринарної служби Армії УНР.

Народився у с. Плесна Заславського повіту Волинської губернії. Закінчив Волинську духовну семінарію, Юрєвський ветеринарний інститут з відзнакою (1906), служив молодшим ветеринарним лікарем лейб-гвардії Гусарського полку. У 1914–1915 рр. — ветеринарний лікар на ст. Вапнярка. З червня 1915 р. — старший ветеринарний лікар для доручень при начальнику управління тилової харчово-продовольчої худоби. З вересня 1916 р. — надвірний радник.

Пекарський Микола, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

З 17.04.1918 р. — головний ветеринарний лікар Одеського залогового ветеринарного шпиталю. З 30.12.1918 р. — ветеринарний інспектор 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР. З лютого 1919 р. — завідувач ветеринарної частини штабу Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. З 01.05.1919 р. — начальник адміністративно-господарчого відділу Головного військово-ветеринарного управління Військового міністерства УНР. З 01.03.1920 р. — ветеринарний лікар 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 01.07.1920 р. — начальник Ветеринарної управи Військового міністерства УНР.

На еміграції жив у Варшаві. Був регентом хору митрополії. Помер у Варшаві, похований на православному цвинтарі Воля.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 231–232; Спр. 722. — С. 626–627; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 5. — С 374.

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

У грудні 1918 р. — січні 1919 р. — командир 25-го пішого Чернігівського полку.

Смовський К. Окремий Чорноморський Кіш//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 99–118.

(?—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.

У 1914 р. був мобілізований з запасу у званні прапорщика, служив у 166-му піхотному Рівненському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (04.03.1917, за бій 31.01.1916). Останнє звання у російській армії — капітан.

У 1917 р. — командир батальйону 1-го Українського запасного полку військ Центральної Ради. З листопада 1917 р. — командир 3-го Сердюцького полку ім. П. Дорошенка військ Центральної Ради. У лютому 1918 р. деякий час перебував на посаді командира 1-го Запорізького куреня Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З серпня 1918 р. — помічник командира зі стройової частини Окремого Чорноморського Коша Армії Української Держави. З кінця жовтня 1918 р. — командир цього Окремого Чорноморського Коша. Під час Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання військового старшини. З грудня 1918 р. до лютого 1919 р. — начальник Чорноморської дивізії Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

«Русский Инвалид». — Петроград. — 1917. — № 106; Смовський К Окремий Чорноморський Кіш//За Державність — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 99–118.

(31.01.1868-27.10.1928) — полковник Армії УНР.

Народився у Києві. Закінчив 1-шу Київську гімназію, Київське піхотне юнкерське училище (1900), служив у 18-му піхотному Вологодському полку (Чернігів, згодом — Новоград-Волинський), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — командир полку. Останнє звання у російській армії — полковник.

Наприкінці 1917 р. лікувався у Києві від важких поранень.

У 1920 р. перебував на посаді начальника постачання 1-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.

Переверзів Дмитро, фото 1920 року (Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956)

З 1923 р. жив на еміграції у Кракові, працював на важких фізичних роботах. Помер та похований у Кракові.

Український Інвалід- Каліш. — 1928. — Ч. 11–13. — С. 60; Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956. — С. 248.

(25.05.1883-29.07.1938) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Походив з селян м. Валки Харківської губернії. Закінчив Валківське міське училище, 24.09.1903 р. був покликаний на військову службу до 201-го піхотного резервного Лебединського батальйону. 01.06.1904 р — переведений до 269-го піхотного Богодухівського полку. 11.08.1904 р. був відряджений до Чугуївського піхотного юнкерського училища для вступу в училище, однак не витримав іспити і повернувся до свого полку. З 03.11.1904 р. — молодший унтер-офіцер. 05.11.1905 р. був переведений до 270-го піхотного Куп'янського полку. 15.03.1906 р. — переведений до 202-го піхотного резервного Старобільського полку. 14.08.1906 р. — знов відряджений до Чугуївського піхотного юнкерського училища для вступного іспиту. 04.09.1906 р. — зарахований юнкером до Чугуївського училища. 29.05.1909 р. закінчив училище як один з кращих випускників (першим у випускному списку з занесенням на мармурову дошку та премією у 50 рублів). Служив підпоручиком у 1-му Варшавському фортечному батальйоні. 26.04.1910 р. був відряджений до Варшавського повітроплавного загону. 25.09.1910 р. був переведений до 150-го піхотного Таманського полку (Кобрин). 07.10.1913 р., витримавши іспит, був зарахований до Миколаївської військової академії. 27.07.1914 р. — відряджений