Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
З 19.07.1918 р. — начальник штабу 4-го Київського корпусу Армії Української Держави. З 12.10.1918 р — начальник штабу 7-го Харківського корпусу Армії Української Держави. Станом на 19.12.1918 р — начальник добровольчого загону у Харкові, який короткий час входив до складу військ Директорії, але згодом перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії.
З січня 1919 р. — у резерві командного складу ЗСПР. Білоемігрант.
Панченко-Криворотенко Павло. фото 1907 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадіе)
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 44-зв. — 45; Список Генеральною штаба на 1914. — СПб. — 1914.
ПАНЬКІВСЬКИЙ Федір Федорович (Ісидорович)
(19.04.1878-?) — полковник Армії УНР.
Походив з родини священика Седлецької губернії (Польща). Народився у с. Корощино Більського повіту Хомської губернії. Закінчив Холмську чоловічу гімназію, Санкт-Петербурзьке піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1904). Вийшов підпоручиком до 188-го піхотного резервного Красноставського полку. 06.09.1906 р перевівся за власним бажанням до 187-го піхотного резервного Холмського полку. 30.06.1910 р, у зв'язку з ліквідацією резервних піхотних полків, був приділений, а потім — переведений до 149-го піхотного Чорноморського полку (Володимир-Волинський), у складі якого в 1914 р. вирушив на Першу світову війну. В 1915 р потрапив до австро-угорського полону. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Паньківський Федір, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
У 1916 р. — керівник гуртка офіцерів-українців військовополонених у таборі Брюкс. З середини серпня 1918 р. — командир 1-го куреня 2-го козацько-стрілецького (Сірожупанного) полку Армії Української Держави. З 17.11.1918 р. — командир 2-го Сірожупанного полку військ Директорії. У квітні 1919 р. — начальник Сірожупанного відділу, сформованого з 2-го та частково 1-го і 3-го Сірожупанних полків Дієвої армії УНР. Після Луцької катастрофи 16–17.05.1919 р. зібрав з решток 2-ї Сірожупанної дивізії 2-й збірний Сірожупанний полк Дієвої армії УНР. 3 04.06.1919 р. — помічник командира 10-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: воював у складі 4-го збірного пішого Сірожупанного полку. У 1920–1921 рр. — помічник командира 10-го куреня 4-ї Сірої бригади 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР.
У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 288–305; ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 6; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С. 72–117;Прохода В.Записки до історії Сірих або Сіро>купанниісів//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 5. — С 47–62; 1928. — Ч. 6. — С 22–48; Ч. 7. — С. 43–52; Ч. 8. — С. 53–63.
ПАРФЕНІВ Вячеслав Володимирович
(1874—?) — полковник Армії Української Держави.
Закінчив артилерійське училище (1897). Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 10-ї артилерійської бригади (Лодзь). Останнє звання у російській армії — полковник.
З 15.03.1918 р. — командир 1-го Запорізького легкого гарматного полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. Подальша доля невідома.
Список капитанам артиллерии на 1913. — СПб. — 1913. ЦДАВОУ. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 24. — С. 1–2.
ПАЩЕНКО Василь Григорович
(09.03.1868-20.04.1932) — генеральний значковий Армії Української Держави.
Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1886), служив у 9-й артилерійській бригаді (Полтава). Закінчив Михайлівську артилерійську академію за 1-м розрядом. З 04.02.1894 р. — курсовий офіцер Офіцерської артилерійської школи. З 28.03.1907 р. — полковник. З 27.07.1907 р. — начальник артилерії Лібавської фортеці. Станом на 01.01.1910 р. — генерал-майор, генерал для доручень при генерал-інспекторі артилерії російської армії Великому Князю Сергію Михайловичу. З 06.04.1914 р. — генерал-лейтенант. З 15.01.1915 р. — начальник Свеаборзької фортеці. З 07.08.1917 р. — інспектор артилерії IV Кавказького корпусу.
З кінця 1917 р. — помічник начальника Українського Генеральною штабу. З 07.09.1918 р. — інспектор артилерії 1-го Волинського корпусу Армії Української Держави. 31.12.1918 р. — звільнений з посади. З січня 1919 р. до осені 1919 р. — т. в. о. інспектора артилерії Дієвої армії УНР.
З 1921 р. — на еміграції у Чехо-Словаччині, викладав у Російській реформованій реальній гімназії у м. Моравська-Тршебова. Помер та похований у цьому місті.
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 3. — С. 8; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18. (5 ст. ст.) січня 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 5. — С. 2–3; Список полковникам на 1907. — СПб. — 1907. — С. 524; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 5. — С. 369.
ПАРХОМЮК Хома
(?—06.07.1920) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — поручик. З січня 1919 р. до початку квітня 1919 р. — командир 2-го Сірожупанного полку Дієвої армії УНР. У 1920 р. очолював сотню у Кам'янецькій спільній юнацькій школі. Під час одного з боїв під Проскуровим потрапив у полон до червоних. Розстріляний.
Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С. 72–117; Ярмак О. Смерть командира полковника Пархомюка// Вісті Комбатанта. — 1966. - № 3. — С. 35–38.
ПАЮ Ганс Іванович
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 224-го піхотного резервового Скопінського полку (Вороніж). Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1918 р. — дивізійний інтентант 1-ї пішої кадрової дивізії. За Гетьманату П. Скоропадського одержав звання військового
