Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

У листопаді 1918 р. був ув'язнений у Косому Капонірі у Києві за участь у повстанні проти П. Скоропадського. У ніч з 13 на 14 грудня 1918 р. брав участь у повстанні ув'язнених під керівництвом отаманів Тютюнника і Вовка, в результаті якого повстанці захопили Печерськ. З 15 грудня 1918 р. — командир Особливого Ударного корпусу військ Директорії, який складався з учасників повстання проти влади гетьмана П. Скоропадського у Києві. На чолі корпусу брав участь у придушенні більшовицького повстання у Житомирі 09.01.1919 р. Після цього тривалий час рейдував у запіллі Дієвої армії УНР, аж доки на початку березня 1919 р. загін не був роззброєний на ст. Ярмолинці Окремим стрілецьким Запорізьким куренем П. Шандрука. Згодом перебував під слідством за погромництво. Подальша доля невідома.

Середа М. Отаман Палієнко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1929. — Ч. 3. — С. 22–24; Р. С. Окремий стрілецький Запорізький Курінь//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 12. — С. 19–22.

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — капітан. У 1916–1917 рр. перебував у таборах військовополонених в Австро-Угорщині.

З лютого 1918 р. — командир сотні у 1-му козацько-стрілецькому (Сірожупанному) полку. У вересні 1918 р — звільнений з 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії за протигетьманську пропаганду. Служив у залізничній охороні Конотопсько-Бахмацького району. З 15.11.1918 р. — начальник постачання штабу військ Директорії. З 17.11.1918 р. — начальник Сірожупанної дивізії військ Директорії. З 19.11.1918 р — командувач повстанських військ на Чернігівщині. З 17.01.1919 р. — знов начальник Сірожупанної дивізії Дієвої армії УНР. 12.03.1919 р. був усунутий з посади командира дивізії через звинувачення у бездіяльності під час боїв за Бердичів. 19.03.1919 р. — зарахований до резерву армії до кінця розслідування справи залишення Бердичева і Житомира. У квітні 1919 р. — помічник начальника 18-ї Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. Заарештований 07.05.1919 р. у справі повстання отамана В. Оскілка. У 1920–1921 рр. у ранзі підполковника був приділений до штабу 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 97. — С 35; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С. 83–117; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 10; Варшава. — 1937. - № 7 — С 23–24, 52, 54–55; Бутовмч М Формування Сірої дивізії у Володимирі-Волинському//За Державність. — Торонто. — 1966. — № 11. — С 32–41; Ященко М. Що то було?//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 125–136; Ремболович І. 1918 рік на Чернігівщині//За Державність. — Варшава. — 1938. — № 8. — С. 93–94; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 115. — С. 14; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С 258–260, 315–321

див. Неїлов (Неїло-Палій) Борис Васильович.

див. Сидорянський (Палій-Сидорянський) Михайло Данилович.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1917 р — ад'ютант 4-го Сердюцького Георгіївського полку ім. І. Богуна військ Центральної Ради. Брав участь у січневих вуличних боях проти більшовиків у Києві у січні 1918 р. З 09.02.1918 р. — старшина Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. У 1919 р. — ад'ютант Житомирської юнацької школи та помічник командира 3-го пішого Подільського полку Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований у Рівному польською владою. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — От, 2. — Спр. 90. — С 2-зв. — 3.

(07.12.1886-?) — полковник Армії УНР.

Народився у Києві, кубанський козак за походженням. Закінчив Костянтинівську реальну школу, Одеське піхотне юнкерське училище (1906), вийшов хорунжим до 3-го Кубанського пластунського батальйону. З початком Першої світової війни був переведений до 78-го піхотного Навагінського полку, в якому командував ротою та батальйоном. Закінчив Двінську школу авіаційних спостерігачів (січень 1916 р.), служив військовим льотчиком 13-го авіаційного загону. 15.06.1917 р. отримав звання підполковника за бойові заслуги. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Англійським військовим хрестом Короля Георга. Неодноразово був поранений та контужений, двічі пережив авіакатастрофу.

З 01.03.1918 р. — командир Київського авіаційного загону Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 02.02.1919 р. — начальник організаційного відділу штабу авіації Дієвої армії УНР. 3 червня 1919 р. — начальник електротехнічного відділу базисного технічного складу штабу авіації Дієвої армії УНР. З грудня 1919 р. жив у Кам'янці-Подільському. У березні 1920 р. був приділений до штабу 2-ї запасної бригади Армії УНР. З 26.04.1920 р. — командир Учбового куреня Польової жандармерії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр 68. — С. 91–92; Оп. 2 — Спр. 919. — С. 314–316.

(1893—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Сквира Київської губернії. На військову службу вступив у 1914 р. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

В українській армії з 1917 р. У червні липні 1919 р — командир 1-го пішого полку 5-ї Селянської дивізії, який наприкінці липня було переформовано у 15-й піший полк ім. Т. Г. Шев ченка Дієвої армії УНР. Очолював цей полк до середини вересня 1919 р. З листопада 1919 р. командир збірного куреня, що складався з решток 15-го полку ім. Т. Г. Шевченка. У 1920 21 рр. служив у 4-й Київській дивізії Армії УНР. Станом на 01.02.1922 р — командир 1-го куреня Окремої бригади прикордонної охорони Армії УНР Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 923. — С. 1–6; Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях. — Київ. — 1999 — С. 64–178

(26.06.1874 — після 1922) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Народився у м. Єйськ Кубанського Козацького війська.