Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Підступно вбитий за незясованих обставин поблизу табору інтернованих вояків Дієвої армії УНР у Щепіорно. Похований у Калішу.
У Дієвій армії УНР також служив молодший брат Отмарштейна — сотник Борис Васильович Отмарштейн. У 1919 р. — помічник командира 1-го Лубенського полку. 03.11.1919 р. застрелився при переході полку на бік білих.
Інший брат — корнет Гліб Васильович Отмарштейн — загинув у січні 1918 р. у Криму від рук більшовиків.
ЦДАВОУ — Ф 1078. — Оп. 2 — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С 54-зв. — 55, Ф. 1078. — Оп 2. — Спр. 169. — С. 122-зв;Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 652. — С 37; Отмаршейн Ю. До історії повстанчого рейду ген хор. Ю. Тютюнника в листопаді 1921 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 6. — С 12–20; Золоті ворога. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Марущенко-Жадановський А Лист до редакції//Табор. — Варшава — 1928. — Ч. 7. — С 84–87; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С 131, Герчанівський Д Вигнати окупанта. — Мюнхен — 1963; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва — 2004 — С. 392–393.
ОЧЕРЕТЬКО Іван Іванович
(27.12.1882—6.01.1966) — сотник медицини Армії УНР.
Народився у с. Роздори Катеринославської губернії. Закінчив медичний факультет Новоросійського університету (Одеса), як військовий лікар брав участь у Російсько-японській та Першій світовій війнах.
У 1917 р. — полковий лікар 415-го піхотного Бахмутського полку, який було українізовано та перейменовано на 3-й Український козацький 1-го Українського корпусу. У 1918 р — полковий лікар 5-го пішого Житомирського полісу Армії Української Держави. У 1919 р. — лікар Залізнично-Технічного корпусу та 9-ї Залізнично-Технічної дивізії Дієвої армії УНР, згодом — лікар Спільної юнацької школи. Брав участь у Першому Зимовому поході. Лицар Залізного Хреста. З 01.05.1920 р. — головний лікар Армійського польового шпиталю імені М Омеляновича-Павленка.
Очеретько Іван, фото 1920-х років (Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942)
З 1923 р. жив на еміграції у Чехо-Словаччині. З 1926 р. — контрактовий військовий лікар у чехо-словацькій армії.
Під час Другої світової війни — повітовий лікар у м. Брауншвейг (Німеччина).
У 1945–1950 рр. — лікар у таборах переміщених осіб у Баварії. У 1950 р. емігрував до США. Похований у Баунд-Бруці.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 56, Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1596. — С. 63–66,Українські лікарі. — Львів. — 1994. — Т. 1. — С. 171.
ОЧЕРЕТЬКО Митрофан Михайлович
(?—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 71-го піхотного Білевського полку (Новоолександрія, Польща). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1919–1920 рр. — начальник відділу штабу Київської групи Дієвої армії УНР, комендант штабу Збірної Київської дивізії та 4-ї Київської дивізії Армії УНР. Учасник Першого Зимового походу. У 1921 р. — начальник відділу розвідки Партизансько-Повстанського штабу Ю. Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу.
У 1923 р. повернувся в Україну. Працював викладачем фізкультури в одній із київських шкіл. Подальша доля невідома.
Герчанівський Д. Вигнати окупанта. — Мюнхен. — 1963. — С. 32.
ППАВЛЕНКО Віктор Олексійович
(10.11.1886–1932) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Походив з міщан Харківської губернії. Отримав домашню освіту, закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом (1906), вийшов підпоручиком до 29-го піхотного Чернігівського полку (Забалканський штаб, Польща). Напередодні Першої світової війни закінчив Севастопольську авіаційну школу, служив військовим льотчиком XVIII корпусного авіаційного загону. За повітряні бої у січні — лютому 1915 р. був нагороджений Георгіївською зброєю (02.06.1915). З кінця 1916 р. — підполковник, начальник повітряної охорони ставки Верховного Головнокомандувача російських військ у Могилеві. З початку листопада 1916 р. — командувач київської військової округи. З 13.12.1917 р. — завідувач авіаційною справою у військах Центральної Ради. З 25.12.1918 р. — до листопада 1919 р. — командувач управління повітряного флоту Дієвої армії УНР, одночасно — начальник Тилу Дієвої армії УНР. З 19.03.1920 р. — т. в. о. начальника Управи авіації та повітроплавання Армії УНР. З 11.07.1921 р до 03.11.1921 р. — в. о. Військового міністра УНР.
У 1928 р. виїхав до СРСР. За деякими свідченнями працював сторожем на Кубані, помер від голоду під час Голодомору.
У деяких довідниках помилково подається рік народження В. О. Павленка — 1888 р.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп 1. - п/с 6553; ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 91. — С. 71–73; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 223; Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а. — С. 16; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 44, 66.
ПАВЛОВСЬКИЙ Антін Васильович
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — поручик 45-го піхотного Азовського полку (Старокостянтинів). Останнє звання у російській армії — полковник.
Павленко Віктор, фото поч. 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
На Першому Всеукраїнському військовому з'їзді 18–20.05.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня 1917 р. — представник Українського Генерального Військового Комітету при Ставці Верховного Головнокомандувача.
З 27.10.1918 р. — помічник командира 7-го пішого Проскурівського полку Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — командир 7-го пішого Проскурівського полку військ Директорії. З 26.07.1919 р., після розформування полку, перебував у резерві старшин Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.
