Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 201–204.

(? -?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився на Київщині. Останнє звання у російській армії — полковник.

Станом на 04.1919 р. — начальник 1-го відділу Адміністративної управи Головного штабу Дієвої армії УНР. З 03.07.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу. Станом на 26.09.1919 р. — приряджений до штабу Дієвої армії УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Спр. 653. — С. 34–55.

(02.01.1887-194?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Горохів Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. У складі 14-го Фінляндського стрілецького полку брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — прапорщик (?).

У 1917 р. один з організаторів та учасник І, ІІ, III Всеукраїнських військових з'їздів. У 1917 р. був членом Всеукраїнської ради військових депутатів у Києві. З 08.08.1917 р. — член Центральної Ради. У грудні 1917 р. — січні 1918 р. — ад'ютант командувача Київської військової округи М. Шинкаря. З 20.02.1918 р. — повітовий військовий начальник Звенигородського повіту (усунутий з посади у травні 1918 р.). Влітку 1918 р. був одним з організаторів Таращансько-Звенигородського повстання проти влади гетьмана П. Скоропадського. З 22.12.1918 р. — ревізор-інструктор Директорії у справі реформування повітових військових управлінь. У березні 1919 р. — організатор та командир 1-го Звенигородського полку Дієвої армії УНР. З квітня 1919 р. — командир 2-го партизанського загону, що діяв на тилах радянських військ. У 1918–1919 рр. — отаман повстанського загону на Звенигородщині, який у серпні 1919 р. влився до складу Дієвої армії УНР. З грудня 1919 р. — начальник розвідки Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу.

З 18.05.1920 р. до лютого 1921 р. — начальник контррозвідчого відділу штабу Армії УНР.

У 1920-х рр. прийняв священицький сан, був настоятелем парафії у Берсзинському повіті на Волині.

У 1943–1944 рр. — польовий священик штабу Української повстанської армії. Був схоплений НКВС. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 557 — С 109, 202; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп 1. — Спр. 101. — С 66, Греків О. Весна 1918 року в країну/За Державність. — Торонто. — 1964 — Ч. 10. — С 23–26; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма — Київ — 2002. — С 280, 375, 422; Капусгянський М Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році, Маланюк Є Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С 101, 113,132,133, 140,157,158,171,174,182,215, 226; Українська Центральна Рада, зб. док. — Київ — 1996. — Т. 1 — С 237.

(?—?) — сотник Армії УНР.

Падалка Микола, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — 4 9)

На військовій службі з квітня 1916 р. Останнє звання у російській армії — поручик.

З 05.05.1917 р. — начальник команди розвідників 1-го Українського козацького полку ім. гетьмана Б. Хмельницького. З 15.01.1918 р. — приділений до Гайдамацького Коша Слобідської України. 15.04.1918 р. демобілізувався. З 07.11.1918 р. — помічник коменданта Старокостянтинівського повіту. У березні — квітні 1919 р. — звягельський повітовий військовий комендант. З 11.04.1919 р. — призначений полковником для доручень, помічником командувача Північної групи Дієвої армії УНР у справах мобілізації. З 03.05.1919 р. — у відпустці через хворобу. З 11.10.1919 р. — старшина закордонного відділу Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 09.07.1920 р. — молодший старшина відділу військової підготовки Генерального штабу УНР.

У 1920—30-х рр. жив у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. -G 32; 145; Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С 102; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1936. - № 6. — С 13–64; Варшава — 1937. - № 7. — С. 9–56.

(30.01.1896-07.1944) — сотник Армії УНР.

Народився у с. Бесідка Київської губернії. Закінчив Колегію Павла Галагана у Києві, навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету. Закінчив Миколаївське артилерійське училище у Києві (01.04.1916). Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — поручик.

10.12.1918 р. вступив до Дніпровської гарматної бригади військ Директорії, у складі якої брав участь у боях проти польської армії на Галицькому фронті, а згодом (після того, як у травні 1919 р. бригаду було передано з УГА до Дієвої армії УНР) — проти більшовиків. У грудні 1919 р. — захворів на тиф. У 1920–1921 рр. служив у 1-й Запорізькій гарматній бригаді Армії УНР.

У 1922 р. виїхав до Чехо-Словаччини, У 1927 р. закінчив хіміко-технологічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах.

З 1928 р. служив контрактовим офіцером у польській армії. У 1934 р. закінчив Вищу військову школу. Останнє звання у польській армії — майор. Під час Німецько-польської війни 1939 р. на чолі 3-го дивізіону 26-го полку легкої артилерії брав активну участь у боях проти німецьких військ, був поранений, потрапив до полону.

Палієнко Микола, фото 1943 року (Євген Побігущий-Рен. — Мозаїка моїх споминів. — Мюнхен-Лондон. — 1982)

У 1940–1943 рр. працював інженером на цукроварні. У червні 1943 р. вступив добровольцем до стрілецької дивізії військ СС «Галичина», командував вишкільним артилерійським полком цієї дивізії. Згодом очолював дивізіон важкої артилерії. Загинув у бою під Бродами.

Горбач О. Микола Палієнко//Вісті братства бувших вояків 1 УД УНА. -вересень 1951. — Ч. 7(9). — С. 13; Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина. — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90— 102; Побігущий Є. Мозаїка моїх споминів. — Мюнхен-Лондон. — 1982. — С. 121, 133, 146, 152, 161, 163; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С 149

(1890—?) —