Після війни. Історія Європи від 1945 року - Тоні Джадт

Досі молодь навіть не утворювала окремої групи споживачів. «Молодих людей» навіть не існувало як категорії. У традиційних спільнотах і сім’ях діти залишалися дітьми, доки вони не закінчували навчання і не йшли працювати, — з цього часу вони вважалися молодими дорослими. Чогось подібного до нової проміжної категорії «підлітків», яка визначала покоління не за статусом, а за віком — ані дитина, ані дорослий, — раніше ніколи не існувало. А те, що такі особи — підлітки — могли становити окрему групу споживачів, ще за кілька років до того складно було навіть собі уявити. Для більшості людей сім’я завжди була одиницею виробництва, а не споживання. Якщо молодий член родини мав власний грошовий заробіток, він був частиною доходу родини та йшов на те, щоб покрити спільні витрати.

Але відколи реальні зарплати почали швидко зростати, більшість родин могла вижити — і не тільки — на дохід головного годувальника, а тим паче, якщо працювали обоє батьків. Від сина або доньки, які закінчували школу у віці чотирнадцяти років (зазвичай у Західній Європі дітей випускали зі школи саме в цьому віці), жили з батьками та мали постійну роботу, або й просто підробляли, уже не очікували, що вони беззастережно віддаватимуть щоп’ятниці свій заробіток. У Франції до 1965 року 62% всіх молодих людей у віці від 16 до 24 років, які досі жили з батьками, могли вільно розпоряджатися власними доходами.

Найбільш очевидним і негайним проявом цієї нової підліткової купівельної спроможності стала сфера моди. Задовго до того, як покоління бебі-бумерів відкрило для себе мініспідниці та довге волосся, його попередники — покоління, що народилося під час війни, а не одразу після неї, — заявляли про свою присутність і самостверджувалися у своєму зовнішньому вигляді, надихаючись культом гангстерів кінця 1950-х років. У темному обтислому одязі (часом шкіряному, часом замшевому, завжди чіткого крою та дещо загрозливому на вигляд) blouson noirs у Франції, Halbstarker у Німеччині та Австрії чи skinknuttar у Швеції, а також лондонські тедді-бої поводилися в удавано цинічній і байдужій манері — щось між Марлоном Брандо (у фільмі «Дикун») та Джеймсом Діном (у стрічці «Бунтівник без причини»). Однак, попри поодинокі випадки насильства, найсерйозніші з яких трапилися в Британії, де банди молодиків у шкірянках нападали на карибських іммігрантів, чому справді загрожувала ця молодь і її одяг, то це почуттю пристойності їхніх батьків. Вони мали інший вигляд.

Одяг, притаманний певному віку, був важливою заявою про незалежність і навіть бунт. Це також було нове: у минулому молоді дорослі не мали іншого вибору, окрім як носити той самий одяг, що і їхні батьки та матері. Але з погляду економіки це була не найважливіша зміна, до якої призвели підліткові звички витрачання грошей: молодь багато витрачала на одяг, але ще більше — значно більше — на музику. Знак рівняння між концептами «підліток» і «популярна музика», який на початку 1960-х сприймали як належне, мав не лише комерційне, а й культурне підґрунтя. І в Європі, і в Америці, щойно сімейний бюджет міг витримати відсутність підліткових внесків, першою річчю, яку купував собі звільнений від тягаря підліток, була грамофонна платівка.

Довгограйну грамофонну платівку винайшли в 1948 році. Наступного року компанія RCA випустила перший сингл-«сорокап’ятку» — платівку зі швидкістю обертання 45 обертів за хвилину, яка з кожного боку мала одну музичну композицію. У Європі продажі зростали не так швидко, як в Америці — де обороти від продажу платівок збільшились від 277 мільйонів доларів у 1955 році до 600 мільйонів чотири роки по тому. Але вони все одно зростали. У Британії, де молодь від самого початку була відкритіша до американської попмузики, ніж їхні однолітки на континенті, сучасники вважали моментом вибуху популярності цього жанру показ фільму 1956 року «Рок цілодобово» із Біллом Гейлі та гуртом The Comets and The Platters у ролях. Сам фільм був посереднім навіть за невибагливими стандартами кінопромоутерів рокмузики, але однойменна пісня, головний саундтрек (у виконанні Гейлі), стала знаковою для покоління британських підлітків.

Підлітків із робітничого класу, яким раніше не дуже подобався джаз, одразу ж захопила американська (а слідом за нею і британська) революція в попмузиці — ритмічній, мелодійній, доступній, сексуальній та, найголовніше, їхній власній[254]. Але в ній не було нічого особливо агресивного, а тим більше жорстокого, і навіть теми сексу звукозаписувальні компанії, менеджери з маркетингу й директори компаній радіомовлення старанно уникали. А все тому, що революція в попмузиці була насамперед явищем 1950-х років — вона не супроводжувала культурні зміни 1960-х, а передувала їм. Як наслідок, офіційні інстанції часто її критикували. Зокрема, місцеві комітети забезпечення громадського порядку заборонили «Рок цілодобово», так само як і, без сумніву, неперевершений рокмюзикл «Тюремний рок» за участі Елвіса Преслі.

Міська влада Свонсі, що в Уельсі, вважала британського виконавця музичного жанру скіффл Лонні Донеґана «неприйнятним». Томмі Стілу, британському співаку кінця 1950-х, який виконував у міру енергійний рок, заборонили виступати в Портсмуті в шабат. Джонні Голлідей, який був напівуспішною спробою французів клонувати американських рокерів на кшталт Джина Вінсента чи Едді Кокрана, розлютив покоління французьких консервативних інтелектуалів, коли в 1960 році вийшла його перша платівка. З перспективи майбутнього нажахана реакція батьків, учителів, духовенства, політиків і політтехнологів по всій Західній Європі здавалася напрочуд перебільшеною. За менш ніж десять років Гейлі, Донеґан, Стіл, Голлідей та їм подібні стали безнадійно старомодними, пережитками невинного доісторичного минулого.

Європейські підлітки кінця 1950-х і початку 1960-х років не прагнули змінити світ. Вони виросли у відчутті безпеки та скромному добробуті. Більшість із них хотіли просто мати оригінальну зовнішність, частіше подорожувати, слухати популярну музику і купувати різні речі. У цьому вони наслідували поведінку та смаки своїх улюблених співаків і диджеїв, програми яких вони слухали на своїх портативних радіо. Проте вони були провісниками революційних змін. На них ще більшою мірою, ніж на їхніх батьків, орієнтувалась індустрія реклами, яка була наслідком, супроводжувала та провіщала бум споживання. Вироблялось і купувалось дедалі більше товарів, у донині небаченому різноманітті. Машини, одяг, дитячі візочки, запаковані продукти та пральний порошок з’являлися на ринку в запаморочливому розмаїтті форм, розмірів і кольорів.

Реклама в Європі мала давню історію. Газети, особливо популярні, які процвітали з 90-х років ХІХ століття, завжди містили рекламні повідомлення. Придорожні рекламні щити та плакати були давнім прокляттям Італії ще задовго до 1950-х, а у Франції середини століття будь-який мандрівник упізнав би заклики, намальовані високо на стінах сільських