Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Вступив до Збройних Сил Півдня Росії. Через Одесу морським шляхом виїхав на Кубань, де очолив 3-й Лінійний козацький полк Кубанської армії ЗСПР, згодом — командир Звідно-Лінійно-го козацького полку. У середині квітня 1920 р., після капітуляції білогвардійської Кубанської армії на Північному Кавказі, переїхав у Грузію, звідки морем дістався до Севастополя.
Тут, на посаді голови Української військової делегації, зустрічався з начальником штабу Російської армії П. Врангеля генералом Шатіловим щодо спільних з Армією УНР військових дій. Згодом через Румунію дістався у розпорядження командування Армії УНР. 30.06.1920 р. був призначений начальником Окремої кінної дивізії та інспектором кінноти Армії УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Празі.
У червні 1941 р. сформував та очолив окремий український відділ у складі Вермахту. За кілька місяців цей відділ був перетворений на міську поліцію у Білій Церкві, а на початку 1942 р. — у 109-й батальйон допоміжної поліції (шуцманшафту) у Вінниці. Очолюючи цей батальйон, був українським комендантом Вінниці. На чолі батальйону брав участь у боях проти радянських партизан. За власною ініціативою намагався захистити місцеве населення, та, зокрема, рятував від смерті вінницьких євреїв. З липня 1943 р. працював над створенням Українського визвольного війська.
У 1944 р. виїхав до Західної Німеччини. Згодом емігрував до США. Помер у Чикаго, похований у Баунд-Бруці (США).
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 43. — С. 122-зв, ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 89–90; РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1 — п/с 299–195; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 70, 102, 103, 236; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. -Ч. 5. — С. 209–226; 1936. -Ч. 6. — С. 193–228; 1937. — Ч. 7. — С 213–225; 1938. — Ч. 8. — С. 177–214; Ч. 9. — С. 206–225; Марущенко-Богдановський А. Лист до редакції//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 7. — С. 84–87; Зварич І. Київська інженерна юнацька школа//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 97–98; Цапко І. Перша українська військова місія в Криму (травень 1920)//Вісті Комбатанта. — 1963. — Ч. 3. — С. 19–26; Вісті братства колишніх вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1962. — Ч. 108; Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1962. - № 3/4. — С. 101
ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО Михайло Володимирович
(08.12.1878-28.05.1952) — генерал-поручик та командувач Армії УНР.
Народився у Баку, в родині військового. Батько походив із дворян Бессарабської губернії. Родом з Тифліської губернії, генерал-лейтенант російської армії. До 26.08.1912 р. мав прізвище «Павленко», згодом — Омелянович-Павленко (у російському написанні «Амельянович-Павленко», трапляється також написання «Емельянович-Павленко»). Закінчив Сибірський кадетський корпус (1898), 1-ше військове Павлівське училище (1900), вийшов підпоручиком до лейб-гвардії Волинського полку (Варшава). Після початку Російсько-японської війни пішов добровольцем на фронт, де у складі 58-го піхотного Модлинського полку брав участь у боях під Мукденом, Ляояном та ін. З 08.01.1905 р. очолював охотницьку пішу команду цього полку. 19.10.1905 р., після закінчення війни, повернувся до лейб-гвардії Волинського полку. 26.08.1912 р. одержав звання капітана гвардії. 03.06.1914 р. закінчив Офіцерську стрілецьку школу. На чолі 6-ї роти лейб-гвардії Волинського полку вирушив на Першу світову війну. Відзначився у нічному бою 1–2 листопада 1914 р., де був важко поранений у праве плече (відтоді права рука була недієздатна). У 1915–1916 рр. — комендант штабу 2-го Гвардійського корпусу. З 30.07.1915 р. — полковник гвардії. 04.03.1916 р. був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня за бій 1–2 листопада 1914 р. У липні 1916 р. захворів на тиф, був визнаний непридатним до фронтової служби. З вересня 1916 р. — спостерігач за всіма унтер-офіцерсь-кими командами Петроградської залоги. З листопада 1916 р. — начальник 2-ї Одеської школи прапорщиків. З 20.06.1917 р. — командир лейб-гвардії Гренадерського полку. З серпня 1917 р. — начальник Катеринославської залоги. Останнє звання у російській армії — полковник.
З початку січня 1918 р. — військовий комісар Центральної Ради при штабі Одеської військової округи. У березні—квітні 1918 р. — член демобілізаційної комісії Румунського фронту. З кінця квітня 1918 р. — начальник 11-ї пішої дивізії, 15.06.1918 р. наказом Військової офіції затверджений у ранзі генерала-хорунжого Армії УНР (згодом — Української Держави) як кавалер ордену Святого Георгія IV ступеня. З 20.11.1918 р. — член Генеральної Козацької Ради при гетьмані П. Скоропадському. З 10.12.1918 р. — командувач Української Галицької армії (до 07.06.1919 р.). З 08.09.1919 р. — командувач Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 05.12.1919 р. до 11.07.1921 р. — командувач Армії УНР. З 6.12.1919 до 6.05.1920 керівник Зимового походу. З 10.02.1921 р. — за сумісництвом член Вищої військової ради, військовий міністр УНР. 11.07.1921 р. за розпорядженням голови ради міністрів В. Прокоповича звільнений з посади військового міністра та командувача Армії УНР. 20.10.1921 р. за наполяганнями Радянської Росії був змушений залишити Польщу. З офіційного наказу С. Петлюри був відправлений до Чехо-Словаччини «для ознайомлення з чехословацькою військовою літературою».
Омелянович-Павленко Михайло, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1934. — Ч. 4)
На еміграції жив у Чехо-Словаччині та Франції. Помер та похований у Парижі.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 349–676; Ф. 5304. — Оп. 1. — Д. 49. — С. 89-зв.; ЦДАВОУ. — Ф. 4012, особистий фонд Омеляновича-Павленка М. В. (14 справ); Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002; ЦДАВОУ. — Ф 1078 — Оп. 2. — Спр. 91. — С. 217; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18 (5 ст. ст) січня 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 5. — С. 2–3; Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922; Ключенко О. Генеральна Булава УГА// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 5—10;
