Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ОПАРЕНКО Петро Гнатович
(?—?) — адміністративний підполковник Армії УНР. Народився на Київщині.
Опаренко Петро, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
У 1917 р. — бухгалтер Військового міністерства Центральної Ради. У 1918 р. — діловод навчального відділу Головної шкільної управи Військового міністерства УНР, згодом — Української Держави. У 1919 р. — 2-й помічник начальника учбового відділу Головної шкільної управи Військового міністерства УНР. 17.05.1919 р. у Луцьку потрапив до польського полону. 21.09.1919 р. повернувся у розпорядження штабу Дієвої армії УНР. 3 20.09.1919 р. — помічник: начальника 2-ї частини відділу навчання військ Головного управління Генерального штабу УНР (ГУГШ).
Опаренко Петро, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)
У 20—30-х рр. жив на еміграції у Польщі.
Після Другої світової війни емігрував до США Прийняв священицький сан, був архимандритом.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С 56–57; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204; Єфимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С 7-10.
ОРДАНОВСЬКИЙ Юрій Іванович
(10.11.1887-?) — підполковник Армії УНР.
Походив з почесних громадян м. Прасниш. Народився у с. Римарівка Гадяцького повіту Полтавської губернії. Закінчив Суворівський кадетський корпус, Тверське кавалерійське училище (1910), вийшов корнетом до 12-го уланського Білгородського полку (Меджибіж), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-ротмістр.
Восени 1917 р. став одним з ініціаторів українізації 12-го уланського полку та перейменування його на 7-й кінно-козачий ім Б. Хмельницького військ Центральної Ради. З 1919 р. — старшина 2-го Залізнично-Технічного полку Дієвої армії УНР. У 1920 р — викладач Камянецької спільної юнацької школи. Станом на 29.07.1920 р. — уповноважений з відправки поповнень до Армії УНР з табору Ланцут. З 29.04.1921 р. — т. в. о. командира 2-ї бригади Окремої кінної дивізії Армії УНР.
З 1926 р. служив контрактовим офіцером у польській армії у складі 3-го полку шеволежерів у Сувалках, 1-го полку шеволежерів у Варшаві та 5-го кінно-єгерського полку у Тарнові. Останнє звання у польській армії — майор.
З 1950 р. жив на еміграції у Канаді.
РГВИА. — Ф 409. — Оп. 1. - п/с 35.626; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 141; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1596. — С. 136–137; Єрмолаєв Л. Спомин//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 7–9.
ОРЖАНОВСЬКИЙ Вячеслав Феофілович
(1890—?) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.
Народився у Харкові. Закінчив Чугуївське військове училище (1909), вийшов підпоручиком до 151-го піхотного П'ятигорського полку (Ковель). Закінчив один курс Академії Генерального штабу (1917). У 1917 р. — в. о. штаб-старшини для доручень штабу 6-го Кавказького корпусу. Останнє звання у російській армії — підполковник (за бойові заслуги).
З 15.10.1918 р. — начальник муштрово-мобілізаційного відділу штабу 14-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З листопада 1918 р. — начальник штабу 14-ї пішої дивізії військ Директорії. З 04.03.1919 р. — начальник штабу 19-ї пішої Дієвої дивізії Дієвої армії УНР. 07.05.1919 р. був переведений до резерву старшин Дієвої армії УНР.
Восени 1919 р. перейшов до Збройних Сил Півдня Росії. Відповідальних посад не займав.
У 1922 р., перебуваючи на еміграції, підписав звернення до білоемігрантів про повернення до Радянської Росії. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 71; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 58-зв. — 59; Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 144.
ОРІХІВ Грицько Кіндратович(18.1.1886—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Народився у м. Краснокуття Подільської губернії. Останнє звання у російській армії — капітан.
З 24.05.1920 р. — командир 2-ї батареї 16-го гарматного куреня 6-ї гарматної бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Брав участь у Другому Зимовому поході, був поранений. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653 — С 104; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 11.
ОРЖЕХОВСЬКИЙ (Оржешовський) Олександр Федорович
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — ротмістр.
У складі кадрів 7-го гусарського Білоруського полку навесні 1918 р. поступив на службу до Армії Української Держави. З грудня 1918 р. до квітня 1919 р. — командир 7-го кінно-козачого Володимир-Волинського (згодом — 29-го кінного дієвого) полку Дієвої армії УНР. 21.04.1919 р. через хворобу здав посаду сотнику Смовському.
Невдовзі перейшов до Збройних Сил Півдня Росії, де служив у відновленому збірному ескадроні 7-го гусарського Білоруського полку. Загинув у бою з червоними.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96 — С 28; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 390.
ОРЛОВ Іван
(?—?) — учасник українського військового руху.
Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1917 р. — командир 2-го Гайдамацького куреня (згодом — 2-го пластунського Гайдамацького полку) військ Центральної Ради в Одесі. На початку 1918 р. — штаб-старшина для доручень штабу Одеської військової округи. Навесні 1918 р. — комендант Одеси. Згодом — командир Офіцерського вартового полку, комендант Одеського укріпленного району.
Орлов Іван, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
Преображенського полку (25.07.1908 р. переведений до цього полку). З 27.12.1907 р. — командир 6-ї роти лейб-гвардії Преображенського полку. 21.01.1909 р. отримав звання гвардії капітана. 21.09.1912 р.
