Конституційне право України - Володимир Годованець
Якщо організація та діяльність держави, органів державної влади та інших її інститутів має регулюватися Конституцією й законами всебічно та повно, то організація та діяльність суспільства повинні закріплюватися мінімально. Адже Конституція України проголошує свободу (багатоманітність) політичного, економічного, ідеологічного життя суспільства, максимально можливе невтручання в життя та діяльність особи й суспільства.
Політична багатоманітність означає перш за все реальну можливість створення та діяльності різних об’єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади й місцевого самоврядування.
Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності та господарювання, однакову їх підтримку з боку держави.
Ідеологічну багатоманітність слід розуміти як право різних суб’єктів (окремих осіб і їх об’єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати в практику суспільних відносин різноманітні ідеї, теорії, погляди, які стосуються різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації в цілому.
Конституційні основи суспільного ладу знаходять вияв насамперед в основних принципах організації і діяльності суспільства.
В організаційному відношенні суспільний лад становить собою певну систему, яка містить політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) підсистеми.
Провідний, визначальний елемент суспільного ладу — політична система суспільства, основними складовими якої є народ, держава, політичні партії, територіальні громади та органи місцевого самоврядування — основні суб’єкти конституційно-правових відносин.
З правової точки зору політична система являє собою сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством; регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами; забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому.
Найважливішим суб’єктом політичної системи є народ. Згідно зі статтею 5 Конституції України «народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Проголошення Конституцією права народу здійснювати владу безпосередньо (шляхом виборів, референдумів тощо) — це його визнання, поряд із державою, політичними партіями тощо, повноправним і пріоритетним суб’єктом політичної системи. Свідченням цьому є також стаття 69 Конституції України, яка проголошує, що «народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії».
Основний суб’єкт політичної системи — держава в особі відповідних органів державної влади: законодавчої, виконавчої та судової. Вона визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики (пункт 5 статті 85 Конституції України); здійснює внутрішню та зовнішню політику (пункт 1 статті 116); розробляє, затверджує та здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і національно- культурного розвитку (пункт 6 статті 85, пункт 4 статті 116); здійснює зовнішньополітичну діяльність (стаття 18) тощо.
Важливу роль у функціонуванні та розвитку політичної системи відіграють політичні партії та громадські організації. Згідно з Конституцією України (стаття 36) «політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах».
Відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. «політичною партією є об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі», а «громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів».
Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини; воно гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об’єднань.
Разом з тим політичні партії та інші об’єднання громадян позбавлені можливості безпосередньо впливати на державу або її органи влади, підміняти чи дублювати їх. У Конституції України (стаття 37) зазначається, що «не допускається створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях». Крім того, забороняється утворення та діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі чи дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету та територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права та свободи людини, здоров’я населення.
Отже, політичні партії та громадські організації можуть сприяти формуванню й вираженню волі громадян лише в певних організаційних та правових формах, передбачених Конституцією та законами України.
Важливою складовою політичної системи України є органи місцевого самоврядування. За Основним Законом місцеве самоврядування в Україні має ґрунтуватися на засадах, сформульованих у Всесвітній Декларації місцевого самоврядування та Європейській Хартії місцевого самоврядування, підписаній від імені України 6 листопада 1996 р. в м. Страсбурзі та ратифікований Верховною Радою України 15 липня 1997 р. У розділі XI Конституції України визначаються поняття та суб’єкти місцевого самоврядування, порядок формування відповідних органів, сфера відання, матеріальна і фінансова основи та гарантії місцевого самоврядування.
У Конституції України визначені лише концептуальні засади місцевого самоврядування; чимало питань його становлення й розвитку залишено для регулювання окремими законами. І це абсолютно обґрунтовано, тому що місцеве самоврядування не є чимось незмінним, раз і назавжди встановленим — з подальшим розвитком суспільства й держави відбуватиметься й еволюція інституту місцевого самоврядування.
Свідченням цього, зокрема, став прийнятий Верховною Радою України 21 травня 1997 р. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування, за Законом, повинно здійснюватися на принципах народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законами України; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб, державної підтримки та гарантій місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
Відповідно до Закону місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно чи під відповідальність органів місцевого самоврядування та посадових осіб вирішувати питання місцевого значення в
