Конституційне право України - Володимир Годованець
Теоретичні основи нової Конституції України й передбаченого та гарантованого нею конституційного ладу можна умовно поділити на три частини: надбання світової наукової конституційної думки, науки радянського державного (конституційного) права, української конституційної думки з часу проголошення незалежності України.
Наступність конституційного ладу України — це акумулювання того позитивного, що було в українському державотворенні, у державному й суспільному ладі України в минулому (у тому числі далекому).
Конституційний лад України містить елементи програмного характеру щодо розвитку держави, суспільства та їх окремих інститутів. Поряд із загальними йому властиві особливі принципи: здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції); верховенство права (стаття 8); прямої дії норм Конституції України (стаття 8); визнання й гарантування місцевого самоврядування (стаття 7); судового захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина (стаття 8); органічності міжнародних договорів щодо національного законодавства України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою (стаття 9); єдиного громадянства (стаття 4); визнання української мови державною (стаття 10); цілісності й недоторканності території України (стаття 2); пріоритетного права власності українського народу на природні ресурси (стаття 13); захисту прав усіх суб’єктів права власності (стаття 13); непорушності права приватної власності (стаття 41); неприпустимості використання Збройних Сил України, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності (стаття 17); територіальної автономії окремих адміністративно-територіальних одиниць тощо (статті 133, 134).
Конституційний лад будь-якої країни зберігає свою непорушність і належним чином функціонує й розвивається лише тоді, коли він має надійні відповідні гарантії (нормативно- правові, організаційно-правові та ін.). Вони передбачаються зазвичай конституціями та законами. Природно, що й Конституція України передбачила й закріпила цілісну систему гарантів конституційного ладу. Основними з них є такі:
народ України;
Конституція України та закони України;
Українська держава в цілому;
Українська держава в особі її спеціалізованих інститутів (організацій, служб);
Верховна Рада України;
Президент України;
Кабінет Міністрів України;
інші органи виконавчої влади України;
Конституційний Суд України;
суди загальної юрисдикції;
Прокуратура України;
політичні партії та громадські організації;
засоби масової інформації;
територіальні громади та органи місцевого самоврядування;
міжнародні організації.
Отже, гарантами конституційного ладу є практично всі основні суб’єкти конституційно-правових відносин та інші елементи цих відносин. Названі гаранти є загальними для всього конституційного ладу. Поряд з ними Конституцією передбачаються гарантії для окремих інститутів конституційного ладу, насамперед державного й суспільного, прав і свобод людини та громадянина тощо.
Засади конституційного ладу України, які є вихідною точкою конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин, викладені в розділі I Конституції, а також закріплені в багатьох конституційних законах. Так, у статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зафіксовано, що «місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».
Стаття 1 Закону України «Про Збройні сили України» визначає, що «Збройні сили України призначені для збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України». Перелік законів України, у яких закріплюються основи конституційного ладу, можна продовжити.
Тема 4
Конституційні основи державного ладу України
Основною складовою конституційного ладу є державний лад, який являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави.
Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачений і закріплений конституцією та реально існує. Він, як правило, найповніше визначається конституцією держави та найчастіше гарантується нею. Він є одним із найскладніших конституційних інститутів і несе найбільше суспільне навантаження.
Державний лад України за змістом і формами є багатогранним явищем, яке охоплює структурні (організаційні) й функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну та ін. Кожну з основ державного ладу утворюють відповідні механізм і функція держави.
Нинішній державний лад України має чимало особливостей:
Українська держава й державний лад України мають у багатьох відношеннях перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії становлення;
державний лад України утверджує в Україні національну державу;
Українська держава, як свідчить процес державотворення в Україні, утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських країн і країн світу;
Україна з моменту проголошення незалежності виступає як важливий міжнародний фактор, що впливає на інші держави й міжнародні організації та зазнає значного впливу з їх боку.
Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює та охороняє насамперед основи державного ладу, його основні засади. Ці основи є системою передбачених і закріплених конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів і органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави.
Основні принципи державного ладу визначають суть держави, її тип, місце й роль у суспільстві.
За Конституцією України (статті 1, 2, 5) основними принципами державного ладу є:
суверенність та незалежність держави;
демократизм держави;
соціальність держави;
принцип правової держави;
унітарність (єдність, соборність) держави;
республіканська форма правління.
Суверенність держави означає її самостійність і незалежність від інших держав у здійсненні своїх функцій як у її межах, так і в зносинах з іншими державами.
Суверенітет держави — це верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері, а також її незалежна діяльність, яка регулюється сукупністю суверенних прав, що юридично гарантують реалізацію цієї діяльності.
Отже, йдеться про два аспекти суверенітету — внутрішній і зовнішній.
Суверенітет держави зовсім не означає права держави здійснювати на міжнародній арені будь-які дії, не рахуючись з інтересами інших держав; він завжди має певною мірою обмежений характер. Не може бути абсолютного, безмежного суверенітету, який включав би в себе право здійснювати сваволю в міжнародних відносинах. Реалізація «абсолютного суверенітету» протипоказана світовому співтовариству, вона здатна призвести до тяжких наслідків — воєнних сутичок, значних матеріальних і людських втрат.
Внутрішній аспект суверенітету держави виявляється в її повній самостійності формувати соціально-політичну організацію суспільства.
Державний суверенітет означає верховенство, незалежність, повноту, загальність і винятковість влади держави, тобто державно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут держави він є однією з підвалин забезпечення державної влади. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Лише він може визначати і змінювати конституційний лад. Суверенітет надає можливість здійснювати через відповідні державні структури функції стосовно формування та реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави.
Характерними властивостями державного суверенітету України є:
установчий характер державної влади;
територіальна цілісність;
єдиний конституційний простір;
легітимність органів державної влади;
єдине громадянство;
державна власність,
