Конституційне право України - Володимир Годованець
Важливим компонентом рівня соціальної системи є соціальний захист.
Конституція України (стаття 46) встановлює, що «громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням». Основною формою соціальних виплат є пенсії.
Основний Закон України приділяє значну увагу політико- правовому регулюванню культурного (духовного, ідеологічного) життя українського суспільства, спрямованого на посилення соціодинаміки культури, освіти, науки, реалізацію духовних потреб людини, формування й забезпечення творчого потенціалу особи, всебічну самоорганізацію духовного потенціалу громадянина.
Конституція законодавчо закріплює важливу роль культури, освіти, науки та інших складових духовної, гуманітарної сфери, котрі є базовими цінностями державності. Головна мета конституційного регулювання духовною сферою полягає у створенні умов для всебічного розвитку творчого, освітнього, наукового, культурного потенціалу кожної особистості й суспільства в цілому, послідовної інтелектуалізації суспільства як головного резерву його прогресу, збагачення й піднесення духовності.
Стаття 15 Конституції України закріплює положення про те, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності». Гарантією ідеологічної багатоманітності є заборона (частиною другою тієї ж статті) визнавати будь-яку ідеологію як обов’язкову.
У нинішньому українському суспільстві немає чіткої визначеності та сформованості духовних, морально-етичних, суспільних, індивідуальних та інших цінностей.
Основою духовного і культурного розвитку суспільства є освіта. Статтею 53 Конституції України проголошується, що «кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність й безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій і пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства».
Організація та здійснення освіти в Україні регулюється Законом України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. зі змінами, внесеними Законом України від 17 грудня 1996 р. Важливою умовою розвитку духовного життя суспільства є розвиток науки, інтелектуальної, творчої діяльності людей. А тому цілком природно, що Конституцією України (зокрема, статтею 54) проголошується, що «держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством». Зміст, форми та напрямки державного сприяння розвиткові науки сформульовані в Законі України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р. зі змінами й доповненнями в подальшому, внесеними законами України.
Духовний розвиток України передбачає відродження та збагачення національної культури. У Конституції України (стаття 11) зафіксовано, що «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України». А стаття 54 Конституції України гарантує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, та вжиття заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Правові, економічні, соціальні й організаційні засади розвитку культури в Україні визначаються Основами законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р. зі змінами й доповненнями, внесеними в подальшому законами України. Вони регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження й розвиток культури української нації та культури національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.
Тема 6
Основи Конституційного статусу особи
Положення людини в суспільстві, як відомо, визначається соціальними нормами. Воно називається суспільним статусом людини. Частину суспільного статусу особи становить її правовий статус. Він стосується винятково її якості людини та громадянина, зв’язків особи тільки й саме з державою, а не з суспільством в цілому.
Правовий статус особи визначається як юридично закріплене положення особи в державі й суспільстві. Він являє собою систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов’язків, а також законних інтересів особи як суб’єкта права. Права та свободи являють собою соціальні можливості громадянина, які визначаються й забезпечуються державою; обов’язки — тільки соціальні можливості, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.
Розрізняють загальний (конституційний) статус людини і громадянина; спеціальний (родовий) статус певної категорії громадян; індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан і т. ін.; статус іноземців і осіб без громадянства, осіб із подвійним і потрійним громадянством; галузеві правові статуси (кримінально-процесуальний, адміністративно-процесуальний та ін.); статус фізичної особи тощо.
Загальний, конституційний статус — єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші — похідними від нього, такими, що доповнюють його.
Правове становище громадянина в повному обсязі — це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна з галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; у цілому ж права та свободи людини не є вичерпними.
Правова система взаємовідносин держави й особи включає:
норми Конституції України, пов’язані з визначенням належності до громадянства та регулюванням відносин з приводу громадянства;
норми Конституції, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов’язок держави щодо особи тощо);
юридично закріплені в усіх без винятку галузях права України, права, свободи та обов’язки.
Під конституційним статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи й обов’язки людини та громадянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися та розпоряджатися економічними, політичними, культурними та соціальними цінностями, благами, а також користуватися свободою дій і поведінки в межах Конституції та інших законів.
Конституційний статус громадянина — це поняття, яке відображає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і «залишає» за своїми рамками все приватне, індивідуальне, що стосується конкретних осіб або груп осіб.
Основи правового статусу людини та громадянина як загальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права:
громадянства України;
загальної правосуб’єктності громадян України;
основних
