Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

від усього високого; ніхто не знає, який ти, світлий боже! Багато нерозумних шукає тебе в небесах, хочуть знайти на землі; ти – в серцях самих віруючих. Боже, вічно сущий володарю! Я зведу на великих дорогах будинки для прочан заради тебе; коли побачу голодного – нагодую його заради тебе; коли побачу голого – одягну його заради тебе. Хочеш узяти, візьми душі у нас обох разом; хочеш залишити, залиш душі нам обом разом, всемилостивий, всемогутній боже!» Богові Всевишньому слово удатного Домрула сподобалось; він дав повеління Азраїлу: «Візьми душі батька і матері удатного Домрула; тому подружжю я дав сто сорок років життя». Азраїл відібрав дихання і душі у батька і матері Домрула; удатний Домрул ще сто сорок років прожив зі своєю подругою.

Прийшов мій дід Коркут, склав пісню, сказав слово; нехай ця пісня буде про удатного Домрула, сказав він; після мене нехай переберуть і оповідають її співці; нехай чують її відважні мужі з відкритим чолом! Я дам віщування, хане мій; твої рідні чорні гори хай не заваляться; твоє тінисте міцне дерево хай не буде зрубане; твоя вічноплинна світла ріка хай не висохне; хай не змусить тебе всемогутній бог звертатися до лиходіїв! Заради твого білого лику ми склали молитву з п'яти слів; хай буде вона прийнята, хай воз'єднається в одне, хай стоїть твердо; хай простить (бог) твої гріхи заради Мухаммеда, чиє ім'я славне, хане мій!

VI. ПІСНЯ ПРО КАН-ТУРАЛІ, СИНА КАНЛИ-КОДЖІ

У часи огузів жив один розумний муж, на ймення Канли-Коджа; у нього був дорослий молодець-син, на ймення Кан-Туралі. Канли-Коджа говорить: «Друзі, мій батько помер, залишився я; його місцем, його житлом я заволодів; завтра помру я, залишиться мій син; немає кращого діла, як – підійди, сину, – одружити тебе, поки ще бачать мої очі. Якою має бути дівиця, що тобі підходить?» Кан-Туралі говорить:

«Батьку, щоб поки я ще не встав зі свого місця, нехай вона встане; поки я ще не сів на свого богатирського коня, нехай вона сідає; поки я ще не вирушив до народу кровожерних ґяурів, нехай вона вирушає, нехай приносить мені голову». Канли-Коджа говорить: «Сину, не дівицю ти хочеш, ти хочеш молодця-богатиря, щоб за його спиною їсти, пити і весело проводити час». Він говорить: «Так, душа моя, батьку, таке моє бажання; бо інакше ти підеш, візьмеш (мені) нікчемну туркменську дівицю: а раптом, коли я зляжуся з нею, упаду на неї, її черево розірветься». Канли-Коджа говорить: «Сину, видивитися дівицю – твоє діло, дати гроші і споживок – моє діло».

Як він це сказав, уражаючий мужів Кан-Туралі встав зі свого місця, взяв із собою своїх сорок джигітів, оглянув (землю) внутрішніх огузів, та не міг знайти дівицю, повернувся назад, прийшов додому; його батько говорить: «Сину, чи знайшов ти дівицю?» Кан-Туралі говорить: «Хай скрушаться племена огузів! Дівиці, яка б мені підійшла, я не міг знайти, батьку». Його батько говорить: «Сину, хто йде шукати дівицю, не так іде». Туралі говорить: «Як же він іде, батьку?» Канли-Коджа говорить: «Сину, йдучи вранці, не повертаються опівдні; йдучи опівдні, не повертаються увечері. Сину, ти потурбуйся про гроші, збирай (їх); я піду шукати тобі дівицю». Канли-Коджа з радістю, з веселощами піднявся і встав, узяв із собою білобородих старійшин, пішов у (землю) внутрішніх огузів, не міг знайти дівицю; повернувся (в інший бік), пішов у (землю) зовнішніх огузів, не міг знайти (дівицю); повернувся ще (в інший бік), прийшов до Трапезунда. У трапезундського тагавора була славна красуня-дочка; вона напинала подвійний лук, (направляючи стрілу) праворуч і ліворуч; пущена нею стріла на землю не падала. Платою за ту дівицю, за її каптан були три звіра; (тагавор) дав обіцянку: «Хто тих трьох звірів подолає, переможе, уб'є, тому я віддам свою дочку; хто не зможе подолати, тому відрубаю голову». Таким чином, голови тридцяти двох синів беків з ґяурів були відрубані і почеплені на зубці веж. Ті три звіра були: лютий лев, чорний бик, чорний верблюд; з них кожен був (ніби) драконом. Ті тридцять два (юнаки), чиї голови висіли на вежах, ні лютого лева, ні чорного верблюда і в очі не бачили, вони загинули вже на рогах бика. Канли-Коджа побачив ті голови і тих звірів; воші, що були у нього на голові, попадали йому до ніг; він говорить: «Я піду, розкажу моєму синові усю правду; якщо у нього є звитяга, нехай прийде і візьме (дівицю); якщо ні, нехай буде задоволений дівицею, (яку знайде) у себе вдома».

Нога коня кульгава, мова співця жвава; Канли-Коджа пішов і прийшов, вийшов до огузів; до Кан-Туралі дійшла звістка, сказали: «Твій батько прийшов». Із сорока джигітами він пішов назустріч батькові, поцілував його руку і говорить: «Душа моя, батьку, чи знайшов ти дівицю, яка б мені підійшла?» (Батько) говорить: «Знайшов, сину, якщо у тебе є звитяга». Кан-Туралі говорить: «Чи хоче вона золота і срібла, чи хоче мулів і одногорбих верблюдів?» Батько йому говорить: «Сину, звитяга потрібна, звитяга». Кан-Туралі говорить: «Батьку, я осідлаю свого чорногривого кавказького коня, нападу на народ заплямованих кров'ю ґяурів, відрубаю голови, проллю кров, змушу ґяурів ригати кров'ю, приведу рабів і рабинь, покажу звитягу». Канли-Коджа говорить: «Ні, душа моя, сину, не про таку звитягу я говорю; заради тієї дівиці тримають трьох звірів; хто їх подолає, тому віддадуть ту дівицю; хто не здолає і не уб'є (їх), тому відрубають голову, почеплять (її) на вежу». Кан-Туралі говорить: «Батьку, цих речей тобі не слід було мені говорити; та коли вже ти сказав, я неодмінно піду, щоб на мою голову не упало знущання, на моє лице – образа. Государине-матінко, бек-батьку, бувайте здорові». Канли-Коджа подумав: «Ось яку біду я собі вчинив! Я розкажу хлопчикові такі речі, що налякають його; може, він не піде, повернеться назад». Канли-Коджа тут заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Сину, там, куда ти підеш, дороги як чорториї; глина така, що вершник загрузне і не вибереться; ліс такий, що строкатій гадині не проповзти; фортеці підносяться до небес; там красуні уражають зір, викрадають серця; там кат беззвучно відрубує голову; там у батька (красуні) на плечах скаче щит. До злих