Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(05.08.1892-?) — підполковник Армії УНР.

Народився на ст. Селенгінська Забайкальської області. Закінчив Глухівський учительській інститут, Оренбурзьке козаче училище (12.06.1914), вийшов хорунжим до 3-го Верхньо-удинського козачого полку Забайкальського козачого війська. З 03.05.1917 р. обіймав посаду старшого ад'ютанта штабу 3-ї Окремої Забайкальської козачої дивізії. Був нагороджений всіма орденами до Святого Станіслава II ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у козацьких військах російської армії — підосавул.

07.09.1918 р. вступив до Лубенського Сердюцького кінно-козачого полку Армії Української Держави, у складі якого 18.11.1918 р. перейшов на бік військ Директорії. З 05.12.1918 р — начальник штабу 1-ї пішої дивізії Січових стрільців. З 07.03.1919 р — начальник кінного вишколу корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 25.05.1919 р. — помічник командира Кінного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 14.08.1919 р. — старший помічник командира 2-го кінного полку ім. М. Залізняка. 21.11.1919 р. був інтернований польською владою. З 23.02.1920 р. — в. о. начальника штабу Окремої пішої бригади Армії УНР у Могилівському та Ямпільському повітах. З 01.04.1920 р. до 1922 р. — помічник начальника штабу 2-ї стрілецької (згодом — 3-ї Залізної) стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 60–61; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 57–60.

(?—?) — сотник Армії УНР.

На військовій службі з 20 липня 1914 р. Останнє звання у російській армії — поручник.

3.01.1919 р. зорганізував та очолив Холмсько-Галицький кіш Дієвої армії УНР, у складі якого потрапив до польського полону (10.02.1919). Втік з полону. 1.03.1919 р. був призначений командиром 49-го пішого дієвого полку ім. І. Франка. З 11.03.1919 р — командир 50-го пішого дієвого Звягельського полку Дієвої армії УНР. З 29.03.1919 р — повітовий комендант м. Дубно, а з 1.06.1919 р — повітовий комендант м. Крем'янець. Від 6.06.1919 р. — старшина для доручень при державному інспекторі 4-ї Сірої дивізії, з 7.07.1919 р. — помічник державного інспектора 1-ї Північної дивізії, з 17.09.1919 р — помічник державного інспектора 4-ї Сірої дивізії Дієвої армії УНР, 8.11.1919 р. — державний інспектор цієї дивізії. Був захоплений до полону білими, потому — інтернований у Польщі. Від 4.04.1920 р. — старшина 6-ї Січової дивізії Армії УНР, з 6.07.1920 р. — командир 1-ї сотні 49-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Доля після 1923 р невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 100–101.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився на Київщині. У російській армії — штабс-капітан (у спогадах О. Вишнівського помилково згадується як полковник).

У січні 1919 р. — комендант ст. Бровки. З 01.03.1919 р. — начальник бойової ділянки на т. зв. Київському фронті Дієвої армії УНР. З 22.08.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 75–76; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204

(16.03.1876-22.02.1924) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Походив з козаків Всевеликого Війська Донського. Закінчив Донський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1897), служив у 17-й Донській козачій батареї. Закінчив два класи Миколаївської академії Генерального штабу за 2-м розрядом (1903). Згодом — помічник інспектора класів Володимирського Київського кадетського корпусу. З серпня 1910 р. — помічник інспектора класів Володимирського військового училища. Останнє звання у російській армії — полковник.

З березня 1918 р. — начальник Інструкторської школи старшин. Під час Гетьманату одержав звання генерального хорунжого. З 24.09.1918 р. — за сумісництвом начальник 2-ї Київської юнацької військової школи.

У грудні 1918 р. виїхав на Дон. З 19.09.1919 р. — начальник штабу інспектора кавалерії Донської армії. З 18.11.1919 р. — начальник Атаманського козачого училища Збройних Сил Півдня Росії.

Помер та похований у Софії.

Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7–10; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т 4. — С. 323.

(01.10.1893-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Лисянка Київської губернії. Закінчив реальне училище, Олександрівське військове училище (1914). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Макушенко Олекса, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

У квітні—листопаді 1918 р. — командир куреня в Армії Української Держави. У січні 1919 р. сформував технічну сотню 1-го Синього полку Синьожупанної дивізії Дієвої армії УНР. У лютому 1919 р. був поранений у боях проти більшовиків, після одужання обіймав посаду начальника команди зв'язку 1-го (згодом — 7-го) Синього полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У травні 1920 р. сформував та очолював 25-й Синій курінь 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. У липні—серпні 1920 р. — в. о. представника командування Армії УНР при штабі 3-ї Російської армії генерала Пєрмікіна.

З 01.09.1920 р. — старшина для доручень штабу 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 268. — С. 28–29; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 57–60; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 68—101.

(20.01.1897-16.02.1968) — сотник Армії УНР, видатний український поет.

Народився у с. Новоархангельське Херсонської губернії. Закінчив Єлисаветградське реальне училище, навчався у Петроградському політехнічному училищі. Був мобілізований до армії, закінчив школу прапорщиків у Києві (1916). У складі 2-го Туркестанського стрілецького полку брав участь у Першій світовій війні, був ад'ютантом