Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

З лютого 1918 р. — у розпорядженні уповноваженого Центральної Ради у Луцьку, з квітня 1918 р. — діловод оперативного відділу Головного управління Генерального штабу УНР, з травня 1918 р. — т. в. о. обер-старшини оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Української Держави, з кінця 1918 р. — старшина для доручень помічника начальника Генерального штабу УНР, з січня 1919 р. — ад'ютант помічника начальника штабу Дієвої армії УНР, з квітня 1919 р. — ад'ютант начальника штабу Дієвої армії УНР, восени 1919 р. — ад'ютант командувача Дієвою армією УНР. З кінця грудня 1919 р. перебував у польському полоні у м. Рівне та таборі Ланцут. У червні—липні 1920 р. — приділений до штабу 4-ї запасної бригади Армії УНР, у серпні—вересні 1920 р. знаходився на лікуванні у шпиталі, з жовтня 1920 р. — старшина для доручень організаційного відділу штабу Армії УНР.

З 1923 р. — на еміграції у Чехо-Словаччині, закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах, працював інженером-гідротехніком. З 1939 р. — у Польщі, з 1944 р. — у Німеччині, з 1949 р. — у США.

Маланюк Євген, фото 20-х років (Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — Ч. 1)

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 24. — С. 262; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 102. — С. 56, 70; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 96; Маланюк Є Книга спостережень: проза. — Торонто. — 1964. — Т. 1. — 1966. — Т. 2; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004.

(01.10.1894-09.07.1969) — полковник Армії УНР.

Народився у Чугуєві Харківської губернії. Навчався на медичному факультеті Харківського університету. У 1915 р. був мобілізований до армії, закінчив Олександрівське військове училище (1916). У складі 7-го піхотного Ревельського полку брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З грудня 1917 р. служив у 4-му Сердюцькому полку ім. І. Богуна військ Центральної Ради, у складі якого брав участь у січневих вуличних боях 1918 р. у Києві. З 09.02.1918 р. служив у 1-му Запорізькому курені Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 17.03.1918 р. — командир 16-ї сотні ім. І. Богуна 2-го Запорізького полку. З грудня 1918 р. — командир 2-го куреня 4-го Запорізького ім. І. Богуна полку Дієвої армії УНР. З 02.01.1919 р. — в. о. командира цього полку, з середини березня 1919 р. — заст. командира полку, за кілька днів знов прийняв полк і командував ним до кінця червня 1919 р. З кінця червня 1919 р. — командир 19-го пішого Республіканського полку Дієвої армії УНР. Через кілька днів після прийняття полку був важко поранений, але у липні 1919 р. повернувся на посаду командира полку. У жовтні 1919 р. був вдруге поранений. У грудні 1919 р. перебував серед українських вояків, інтернованих польською владою у Луцьку. З лютого 1920 р. — командир 48-го куреня 2-ї (згодом — 6-ї Січової) дивізії Армії УНР. З червня 1920 р. — командир Запорізької запасної бригади Армії УНР. З серпня 1920 р. — у розпорядженні штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР, а з грудня 1920 р. — начальник підстаршинських курсів 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.

Малець Віктор, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

У 1923 р. виїхав до Чехо-Словаччини, закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (1928). З 1928 р. — контрактовий офіцер польської армії. Служив у 20-му піхотному полку у Кракові. У 1936 р. закінчив Вищу військову школу. Під час німецько-польської війни у вересні 1939 р. був начальником штабу піхотної групи, що захищала Краків. Останнє звання у польській армії — майор.

Восени 1941 р. разом з похідними групами ОУН-Мельника прибув в Україну, був директором Смілянського, а потім Кіровоградського окружного управління Цукортресту. У травні 1943 р. вступив до стрілецької дивізії СС «Галичина», деякий час працював у Військовій управі з формування дивізії. У березні 1945 р. був призначений начальником 2-ї резервової бригади, що мала бути сформована у складі Української національної армії. Був інтернований у складі частин УНА у Західній Німеччині.

Малець Віктор, фото 1945 року (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)

З 1949 р. — на еміграції у Великобританії. Був представником Військового міністерства УНР в екзилі та головою Української комбатантської ради у Великобританії. Помер у Лондоні, похований на цвинтарі Ганнерсбері.

Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 3. — С. 15; Ч. 4. — С. 21–22; Костюк А. Полк. Віктор Малець (1894–1969)//Вісті Комбатанта. — 1969. — Ч. 5. — С. 56–57; Некролог// Сурмач. — Лондон. — 1969. — С. 115; Некролог/Двісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1969. — Ч. 133. — С. 63.

(28.10.1858-?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Шостка Глухівського повіту Чернігівської губернії. Закінчив 2-гу Санкт-Петербурзьку військову прогімназію, Піротехнічну артилерійську школу (1879), Михайлівське артилерійське училище (1883). Станом на 01.01.1910 р. — підполковник 1-ї Туркестанської артилерійської бригади (Ташкент). З 12.07.1914 р. — полковник. У 1914–1917 рр. — командир 6-го Туркестанського стрілецького артилерійського дивізіону та 3-ї збірної артилерійської бригади. За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою та Георгіївською зброєю (18.09.1915 р., за бій 25.12.1914 р. — 09.01.1915 р.).

З 10.06.1918 р. — завідувач артилерійських складів Чернігівщини та 5-го Чернігівського корпусу Армії Української Держави. З 09.1918 р. — завідувач артилерійських складів Київщини та 4-го Київського корпусу Армії Української Держави. З березня 1919 р. — завідувач постачання Головного артилерійського управління Дієвої армії УНР. 01.06.1919 р. у Тернополі потрапив у польський полон. З 13.09.1920 р. — завідувач артилерійської частини штабу Армії УНР. Станом на 01.10.1922 р. — командир 5-ї гарматної бригади 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 62–63; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55; Спр.